Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Діма зовсім ніяк не відреагував на новини? - запитую, варто Мирону переказати мені їхню розмову. - Йому все одно?

Я розумію, що мотив у Волошиних був досить сумнівним. Занадто багато дій для такого. Діма ж не вбив його сестру і не примушував, щоб так мститися!

Інга - сім'я, хочеться захистити. Але все звучить безглуздо. Дівчину шкода, але я не бачу в цьому провини Діми. Так, він зрадив мене, скористався дівчиськом. Але хіба так не чинять постійно чоловіки у всяких барах і клубах?

Я не захищаю чоловіка, але Інга мала розуміти, що випадковий зв'язок - не сходинка до стосунків або спільної опіки над дитиною. Хоч як би сумно це звучало, але всі наслідки лягають на наші тендітні жіночі плечі.

Єдина вина Діми в тому, наскільки різко і грубо він відповів.

Ну, крім подружньої невірності.

- Тай, я думаю, він занурений у справи. Волошин стільки років оформляв усе, заслужив довіру, тепер останні два роки потрібно перевіряти. Дімі не до причин, потрібно наслідки усувати.

- Але він... Я не розумію. Це ж Діма! Не вірю, що він міг так грубо сказати вагітній дівчинці, щоб вона провалювала... Не міг же?

- Тобі ці запитання потрібно не мені ставити. Я про цю ситуацію не в курсі, просив Діму не посвячувати в його... справи. Якщо хочеш, щоб я дізнався...

- Ні!

Ми зупиняємося біля машини Шварца, я розвертаюся до нього. Трохи закидаю голову, щоб дивитися прямо в очі чоловіка. Він донезмоги серйозний, я - посміхаюся.

- Я люблю поговорити й поміркувати, - вимовляю без приховування. - У дев'яноста дев'яти відсотках випадків - мені не потрібна допомога або щоб ти щось робив. Просто правило трьох "по". Послухав, покивав, пожалів.

- І як мені зрозуміти, коли цей один відсоток?

- Я скажу. Найчастіше в мене немає проблем із тим, щоб попросити про допомогу.

Звісно, я раніше не хотіла напружувати Мирона і не збиралася щось розповідати, бо він був просто другом чоловіка. Тепер між нами інший зв'язок. І я звернуся з проханням, якщо зрозумію, що без нього не впораюся.

Я і Дімі колись про це говорила, але не завжди вдавалося пояснити, що мені просто потрібна увага й участь. Я сама чудово знаю, як домовитися про перескладання контрольної, а от обіймати саму себе - не так цікаво.

- Раз ми ділимося інструкціями, - Мирон бере переноску з Русом в іншу руку, посміхається мені. - Іноді після роботи я приходжу в сказі, не завжди одразу можу перемикнутися на нормальний настрій.

- Не підходити й не діставати?

- Ні. До тебе підходити не те, що можна - потрібно. Але працює правило трьох "по", Тай.

- Ті самі? Це я можу.

- Ні. Посміхнулася, поцілувала, попестила.

- Шварц!

Скрикую трохи голосніше, тут же перевіряю, чи не прокинувся син. Але ще й спеціально нахиляю голову, намагаючись вгамувати гостру реакцію. Шкіру пече рум'янцем, я вкотре ніяковію від такого натяку.

Я не святько. І не думаю, що з першим сексом потрібно тягнути до весілля або чекати п'ять/десять/сто побачень. Просто для мене все в новинку. За все життя у мене був тільки Діма, я не знаю, як поводитися з новим чоловіком...

З Нємцовим у нас усе йшло по прямій лінії, здавалося правильним і звичним. Познайомилися, пішла на побачення, перейшли до ближчих стосунків. З Мироном я теж відчуваю, що все правильно! Але в наших стосунках така плутанина.

Взаємна неприязнь, яка виявилася тільки з мого боку. Довге кохання, про яке я не підозрювала. Тепер мій інтерес, який стає тільки сильнішим.

Мені просто потрібно трохи часу, щоб вирулити на пряму і зловити загальний ритм.

А я не впевнена, що Шварц готовий так довго чекати.

Але...

Що ж, тоді він не моя людина.

- Тай, - кличе, торкаючись долонею до моєї щоки. Погладжує, викликаючи рій бджіл усередині. - Це теж ласкою вважається, - нахиляється, цілує мене в куточок губ. - І це. Нічого надприродного, правда.

- Я знаю. Ти... Тобі просто подобається бентежити мене.

- Винен, - тільки ні краплі каяття в його голосі. - Можу спокутувати провину. У будь-якому разі потрібно рятувати зіпсований вечір.

Як на мене, він не зіпсований. Навпаки, все стало на свої місця. Закінчилася одна сторінка мого життя, почалася інша. І я щаслива, що можу увійти в цю історію з легкою душею.

- Дуже холодно, щоб із малим прогулятися? - Мирон запитує, дістаючи ключі від машини. - Недалеко центр, можемо пройтися. Якщо ти хочеш.

- Я не знаю. Я хочу, але з автолюлькою не дуже зручно гуляти. І Русу нормально не розвернутися.

- У мене в багажнику є коляска.

- Що? Звідки?

Мирон передає мені переноску, сам відкриває багажник. Поки дістає коляску, я помічаю там ще й дитяче крісло. Для дітей доросліших. Тому розгублено дивлюся на чоловіка.

- Купив днями. Подумав, що може стати в пригоді, - возиться з механізмом, розкладаючи. - Я не знаю, яким ти користуєшся, але консультант сказав, що це найбільш ходова модель.