Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Ти купив візок, щоб гуляти з моїм сином?

- Вирішив, що не завадить. Тільки з дитячим кріслом, здається, помилився. Начебто вибирав таке, як у тебе, але тепер розумію, що прорахувався. Залишиться на потім.

Це зігріває зсередини - як упевнено Мирон говорить про майбутнє. Без жодного сумніву, що в нас усе обов'язково вийде. І жодного шансу на те, що я все-таки втечу від нього.

Я акуратно перекладаю сина в коляску, той навіть не реагує. Тільки прицмокує пустушкою. Рання весна виявилася досить теплою, тож гуляти можна довго.

- Стоп, - підказую, коли Шварц зі скрипом штовхає візок. - Потрібно підняти педаль угору.

- Навіщо вона взагалі потрібна? Вічно з цим туплю.

- Щоб візок випадково не поїхав. Прогуляємося мостом? - пропоную. - Там зараз має бути красиво. Вид на нічне місто...

- Куди захочеш. Я довезу з вітерцем.

Підморгує, швидше штовхаючи візок. Мені доводиться прискоритися, наздоганяючи чоловіка. Той одразу ж обіймає мене за талію, ніби лише чекав можливості.

Ми стрибаємо з теми на тему, після - мовчимо. Місто шумить, а нам добре і так. Я просто насолоджуюся тим, як ніс лоскоче парфум чоловіка, а шкіру, навіть крізь шари одягу, пече його долоня.

- Руса треба дістати? - запитує, коли ми підходимо до сходів без рампи. - Чи так можна нести?

- Можна. До речі, з приводу коефіцієнтів...

Зовсім недавно ми з Мироном могли тільки колоти одне одного їдкими фразами, а зараз говоримо про все на світі. Про економіку, огидний історичний серіал, роботу.

Шварц серйозно налаштований позбутися кількох фірм, одна за одною, а при цьому більше зосередиться саме на будівництві. Хоча час від часу прослизає ідея вкластися в різні сфери.

- Зачекай, - прошу, заплутавшись. - Ти сказав, що не хочеш займатися нежитловими приміщеннями, але при цьому збираєшся купувати нове?

- Сама оренда мене влаштовує. Будівництво забирає надто багато часу і сил, складнощів більше, ніж плюсів.

- Хм... Знаєш, для того, хто вирішив підкорити Богиню, ти напрочуд не любиш складнощів.

Мені подобається, як це звучить. Помпезно і дико самовпевнено, але... Приємно бути "Богинею", а не "дурненькою". Хоча сказане лише кілька разів "Таюш" куди приємніше і важливіше.

- Не можу повірити, що я проговорився, - хитає головою, нарікаючи на свою нестриманість. - Думав, завжди себе контролюю.

- Не знаю. Лекція вийшла цікавою. Нехай і о третій ранку!

- Хоч щось хороше. А з приводу складнощів... Я завжди чітко знаю, що варте моїх зусиль, а що - ні.

Я впевнена, що це зовсім не про бізнес. Притискаюся до чоловіка, змушуючи його зупинитися. А після підіймаюсь навшпиньки, швидкоплинно притискаючись до його губ.

Короткий, невагомий дотик - а все спалахує. Пульс зашкалює, легені стискаються. Шкіра вкривається мурашками, варто Мирону ривком притягнути мене до себе. Тремчу від його близькості.

Пальцями хапаюся за лацкани його пальта, намагаючись утримати рівновагу. Через тіло електричні розряди проходять, заповнюючи кожну клітинку задоволенням.

Мирон погладжує мою спину, з кожним разом опускаючи долоні все нижче. Серце поколює від цієї близькості. Зірвано дихаю, коли раптом лунає кректання Руслана.

- Зрадник, - Мирон шепоче в мої губи, усміхаючись. - Твій син проти мене.

- Спробуй називати його на ім'я, може, швидше подружитеся?

- Гей, Русе, - кличе, поки я погойдую візок. - Я дам тобі сотню, якщо ти знову заснеш.

- Мирон! - я маю злитися, але тільки сміюся. - Ти... Боже, який дурень.

- Слухай, я спілкуюся, як умію. Мій досвід із дітьми дорівнює нулю. Вони маленькі...

- Ага, у дітей є така властивість.

- ...І незрозуміло, як із ними поводитися, щоб не нашкодити. Здебільшого, мене оточували діти, коли я сам малим був. А це трохи інший досвід. Тисячу, Рус?

Впирається, а син з цікавістю розглядає його. Потім дивиться на мене, розпливаючись в усмішці. Так і читаю в його очах запитання: "Мам, що за бевзь із тобою гуляє?".

Але Руслан зовсім не продажний, тому більше не засинає. Лежить спокійно, і ми продовжуємо прогулянку. Виходимо на пішохідний міст, зупиняючись у місці, де не так багато людей.

Я мала рацію. Вид на нічне місто - приголомшливий. Різноколірні вогники спалахують, мерехтять. Стискаю долонями поруччя, розглядаючи відблиски на річці.

Шварц притискається до мене зі спини, долонями тисне на низ живота. Там, де ще жевріють вуглинки збудження. Впирається підборіддям у моє плече, змащено цілує мене в шию.

Навколо тихо.

І мені неймовірно добре.