Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Як ти, мала?

Я заходжу в приватну палату, оглядаю сестру. Бліда, із запалими щоками. Вона завжди втрачає вагу, коли потрапляє до лікарні. Тому я принесла із собою фрукти та домашню їжу.

Інга підводиться, я сідаю поруч. Стискаю її тендітну долоньку. Їй двадцять два, але виглядає ще такою дитиною. Зараз хоч трішки краще, а два роки тому було боляче і страшно на неї дивитися.

- Нормально, - морщиться, зачіпаючи катетер. - Тільки втомилася, додому хочу. Мене обіцяли завтра виписати, уже всі обстеження пройшла.

- І що кажуть лікарі?

- Ну, є позитивна динаміка. Знайшли проблему з судинами, думаю, щось вийде. А коли Вадик приїде? Він навіть на дзвінки не відповідає.

- Ти ж знаєш, - закочую очі. - Він вічно в роботі. Там якісь проблеми почалися, вирішує.

Інга щебече, перемикаючись на розповіді про навчання. Зітхає, що знову пропускає найкраще, відлежуючись у лікарні. Знаю, що ці обстеження її вимотують.

А ще знаю, що про Вадима їй говорити не варто. У того зараз проблем вистачає. Нємцов будь-якими способами намагається завести справу на мого брата. Виходить погано, але він наполегливий.

А якщо під'єднається Шварц...

Справа кепська.

Раніше, коли ми з Вадею продумували все, сподівалися, що у Мирона будуть свої справи. Особливо після того, як дружба Нємцова і Шварца згасла, брат за цим збоку спостерігав.

Хто ж знав, що у Мирона є таємний інтерес до чужої дружини?

А план був такий простий.

Зруйнувати фундамент Нємцова - його сім'ю. Потрапити до квартири, залишити там кілька своїх речей, зробити фотографії.

Отримати чіткі докази, які Діма не зміг би спростувати. Інакше Таїсія могла й не повірити.

Придавити Нємцова проблемами на фірмі. З цим працював брат. Виконував свою роботу, але затягував, робив усе, щоб справи накопичувалися.

Так просто.

І так нерозумно все розвалилося.

Тому що Вадим не зумів тримати язика за зубами. Обов'язково потрібно було нахвалювати ресторан перед друзями. І там же призначити зустріч, щоб ніхто нас не засік.

А тепер у нього намічаються проблеми, у мене - розслідування з приводу підробленої довідки про вагітність.

Але я не бажаю ні краплі.

Бачити, як Нємцов цілодобово розгрібає все, сильніше в'язне у своїх проблемах - приємно.

Нарешті почуваюся так, немов можу скинути камінь із душі. Хоч якось відпустити ситуацію.

Але ж усе, що йому потрібно було зробити, це згадати.

Два роки.

Затискач для краватки, який нахвалювала Інга того вечора.

Готель, де вони провели з нею ніч.

Вагітність, якій не судилося закінчитися щасливо.

Якби Діма хоч трохи увімкнув мізки, то давно б усе зіставив. Знайшов зв'язок, розібрався б.

Але він навіть не пам'ятав дівчину, якій розповідав про те, що ніхто його не зачаровував так швидко.

Заливав, як роблять усі мужики, які намагаються зняти собі дівчинку на ніч.

А Інга - просто наївна закохана дурепа, яка запала на одруженого мужика.

Ще й рідкісного мудака.

Сестра змогла пробачити, ми - ні. Тому що, коли робиш дурість, маєш бути готовим до наслідків. Інга їх прийняла, а Нємцов продовжив жити, ніби ні чорта не сталося!

Адже вона нічого не вимагала. Ні грошей, ні тим більше розлучення. Вирішила, що потрібно чесно повідомити чоловікові, що стався прокол і з'явилися дві смужки на тесті.

Мовляв, він має право знати.

Краще б бігала і приховувала дитину, як роблять деякі. Спокійнішою б була, щасливішою. У неї й так гіпертонус матки, який робить вагітність складною, а стрес тільки посилив усе.

Але ж для Інги ця вагітність була дивом.

З першого разу і дитинка.

Після того як багато лікарів ще давно попереджали, що у неї можуть бути проблеми із зачаттям.

- У крайньому разі, - продовжує сестра, а я розумію, що пропустила половину її розповіді. - Заведу собі сорок кішок і буду щаслива.

- Інго!

- Ну що? - слабо посміхається. - Не можна весь час плакати. Але прогнози, начебто, хороші. Тож усе буде добре. Можете припиняти бігати навколо мене навшпиньках.

Підтягує до себе коліна, впирається в них підборіддям. І має точно такий самий вигляд, як того вечора.

Коли в сльозах розповідала мені про те, що завагітніла.

- Адже я не відразу зрозуміла, що він мене не впізнав, - ділилася вона тоді. - Підійшов, ми розговорилися і... Він мені завжди подобався, ще з випускного, коли Вадя взяв мене з собою. А потім уже нерозумно було пояснювати.

- Дурнюня, - зітхала, притискаючи до себе.

- Та ще дурненька. Я вирішила, що... Ну, не напівголою ж розповідати своє родинне древо.