Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         – Это до пятницы?..

         – До цієї п’ятниці.

         – Нет. Это невозможно.

         Промовляючи свої наступні слова, Андрій Прокопович був подібний до кривавого лева, який з кожним своїм ричанням випускав з лап гострющі списи. Здавалося, ось-ось від гнівного крику його шов розійдеться.

         – Тепер ти зобов’язаний це робити! Ти горітимеш в пеклі, як останнє падло – про тебе ніхто ніколи не згадає. Нікому ти тоді не потрібен! Вперше в житті твої твори оцінили, але ти знову показав свою нікчемність! Так перестань вже! Зупинись!! – Андрій був не схожий на себе. Він знову схопив бідного Максима за одежу. – Зупинись, якщо тобі не цікаво гнити в тому місці, яке ти описав у своєму найкращому вірші. Ти кажеш, що моє завдання неможливе, а це і є найгірший гріх. Це богохульство, ось що. Я знаю одну людину, якій належить ще більша робота, набагато більша, і за твій же строк вона жертвує власною вірою, але не каже, що виконати це неможливо.

         Богу було дано зробити цілий світ за сім днів, і подивись, що в нього вийшло. Хіба не краса? А людина? Він не міг робити людину навмисне потворною, бо робив її по Своїй подобі. Отже, ми спотворили самі себе, також жахливо згрішивши проти Бога. Ти кажеш, що виконати це неможливо – тоді подумай про Бога, і зрозумієш, як ми цим словом самовільно віддаляємось від Нього.

         Тобі всього лише потрібно виписати нещасні аркушики віршами. Ти це вмієш! Це те, що тобі дано по життю, ти цим займаєшся! А якщо тобі дано, то твори. Ось і все.

*  *  *

         В четвер Ользі представили її пишне весільне плаття. Разом із Іваном вона хихотіла від свого зовнішнього вигляду. Іван, одначе, мав зовсім інший настрій: ходив у своєму чорному костюмі туди-сюди, немовби глибоко задуманий якоюсь складною справою. Ольга тим часом не вирішувалась питати в нього, що сталось. Вона частенько задивлялась на Андрія Прокоповича своїм відомим зверхнім поглядом. Все ж, тут скоріше їй самій приходилось схилятись холодній чарівності молодика. Він, до речі, теж купив собі новий смокінґ до весілля. Ах, та як же чудово виглядав на ньому чорний шовковий метелик!

         Над Настасією, стилісти фірми Петра Олексійовича думали доволі довго. Взагалі, мало що підходило під її закошений етанолом погляд! «Алкоголічка…» – прикро шепталися вони між собою. Все ж, нарешті їй обрали довгу суконну спідницю та жовту – під колір волосся – сорочку, на яку рішили ще накинути джинсовий жилет. Коротше кажучи, зодягли її не зовсім підходяще для весілля, проте всяке інше виглядало на ній вкрай недоладно!

         Ольга щодуху прохала сестру не чіпати алкоголю до весілля. Також зауважила, щоб на самому святі поводилась чемно і випивала чітко вміру. Анастасія у відповідь кивнула.

         В шатрі вже приготували весільний стіл, стільці, про які так говорив Петро Олексійович, повітряні кулі, лампи й таке інше. Все було готово. І Максим, зовсім мало спавши, зумів написати достатньо віршів. Андрій потім переклав їх, обов’язково зберігаючи поетичність та головну думку. Вдоволено поглядівши на розписані аркуші, він мовив:

         – Тепер ми готові!