Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

У цьому світі ви зможете щоранку прокидатись із настроєм, що ви його знаєте ще з дитинства: охоплені завзяттям, передчуттям пригод і певності, породженими взаємодією з раціональним Усесвітом. Жодна дитина не боїться природи. Зникне ваш страх перед людьми, страх, що заполонив вашу душу після перших зустрічей з непередбачуваним, незбагненним, суперечливим, довільним, прихованим, вдаваним, нераціональним у людині. Ви житимете у світі, всі мешканці якого — відповідальні істоти, такі ж постійні та достовірні, як і факти. Гарантією їхніх характерів буде така система існування, коли об’єктивна реальність водночас є і стандартом, і суддею. Ваші чесноти будуть захищені, ваші слабкості та недосконалість — ні. Всі шанси будуть відкриті для добра, зло не матиме жодного. Від людей ви отримуватимете не милостиню, жалість, милосердя, прощення гріхів, а справедливість — найвищу цінність. І коли ви поглянете на інших чи на себе, то не відчуватимете ні огиди, ні підозри, ні провини, а саму лише повагу.

Ви здатні заслужити таке майбутнє. Воно вимагає боротьби, як і кожна людська цінність. Все життя — цілеспрямоване боріння, а ваш єдиний вибір — вибір мети. Ви бажаєте продовжувати теперішню вашу битву — чи прагнете боротися за мій світ? Бажаєте продовжувати боротьбу, чіпляючись за непередбачувані приступки слизького схилу, під яким розверзається безодня, боротьбу, труднощі якої не закінчуються, а досягнення тільки наближають вас до загибелі? Чи ви волієте боротися, спинаючись із приступки до приступки, поступово наближаючись до вершини? Труднощі цієї боротьби — це внесок у ваше майбутнє, а перемоги неухильно наближають до світу морального ідеалу; і якщо ви навіть загинете, так і не встигнувши досягнути місця, залитого яскравим сонячним світлом, все одно це станеться там, куди ті промені вже сягають. Такий вибір є перед вами. Дозвольте своєму розумові і любові до життя вирішувати.

Останні мої слова адресовано тим героям, які досі існують у цьому світі, тим, кого тримають в ув’язненні не тому, що вони уникають правди, а через їхні чесноти та відчайдушну хоробрість. Браття мої за духом — перегляньте свої чесноти, погляньте на сутність ворогів, яким ви служите. Ваші убивці утримують вас у себе через вашу витривалість, великодушність, невинність та любов. Завдяки своїй стійкості ви несете на собі їхній тягар. Ваша великодушність відгукується на їхнє відчайдушне голосіння. Невинність не здатна збагнути всієї повноти їхнього зла, вагаючись до останнього, замість того, щоб проклясти їх, не намагаючись зрозуміти їхніх мотивів. Любов, ваша любов до життя змушує вас повірити, що вони теж люди і теж здатні любити життя. Але сьогоднішній світ — це той світ, якого прагнули вони. Життя — об’єкт їхньої ненависті. Віддайте їх на поталу смерті, якій вони поклоняються. В ім’я вашої відданості цій Землі — облиште їх, не виснажуйте величі своєї душі, допомагаючи їхнім лихим душам торжествувати. Чи чуєш ти мене… кохана?

В ім’я того найкращого, що у вас є, не жертвуйте цим світом заради найгіршого в ньому. В ім’я цінностей, які підтримують ваше життя, не дозволяйте, щоб ваше бачення людини було спотворене всім, що є найогиднішого, найпідступнішого, найбездумнішого в істотах, яким так і не вдалось стати людьми. Не забувайте, що перша ознака людини — її пряма постава, безкомпромісний розум і крок, яким ви карбуєте незліченні шляхи. Не дозволяйте своєму полум’ю, кожна іскра якого незамінна, згаснути серед сповнених безнадії боліт непевності, розмитості, нездійсненності, невчасності.

Не дозволяйте героєві у ваших душах загинути від туги за нездійсненим життям, на яке він заслуговував. Погляньте на свій шлях і на свою боротьбу. Ви здатні досягнути світу, якого прагнете: він існує, він справжній, він можливий. Цей світ належить вам.

Але щоб його досягти, ви повинні докласти максимальних зусиль і повністю розірвати стосунки з минулим, з ученням про те, що людина — жертовна тварина, яка існує заради насолоди інших. Боріться за цінність вашої особи. Боріться за власну гордість. Боріться за сутність людини: за її суверенний раціональний розум. Боріться, озброєні осяйною впевненістю та абсолютним знанням, що ваша мораль — це Мораль Життя і що ви воюєте за кожне досягнення, цінність, велич, добро, радість, які існують та існували на цій Землі.

Ви переможете тоді, коли будете готові присягнути так, як я присягнув на початку власної боротьби. Для тих, хто хоче знати день, коли я повернусь, я зараз повторю свою присягу перед усім світом: «Присягаюся — власним життям і моєю любов’ю до нього, — що ніколи не житиму заради іншої людини і не попрошу іншу людину жити заради мене».

Розділ VIII

Егоїст

— Це ж було не насправді? — запитав містер Томсон.

Присутні скупчилися навпроти радіо, в якому щойно згас голос Ґолта. Всі мовчки застигли, не зводячи очей із радіо, наче продовжуючи на щось чекати. Але тепер перед ними була просто дерев’яна коробка з кнопками і колом з тканини, що прикривало німий репродуктор.

— Здається, ми чули це насправді, — сказав Тінкі Голловей.

— Ми нічого не могли з цим вдіяти, — мовив Чік Моррісон.

Містер Томсон сидів на скрині. Бліда, видовжена пляма на рівні його ліктя була обличчям Веслі Моуча, який вмостився на підлозі. За ними, наче острів серед напівтемряви простору студії, виднілась освітлена вітальня, повністю підготована до трансляції й безлюдна — півколо порожніх крісел, прикритих павутинням мікрофонів; все це було освітлено лампами, що їх ніхто не спромігся вимкнути.

Очі містера Томсона стрибали обличчями присутніх, наче шукаючи якихось особливих вібрацій, знаних лише ним. Решта присутніх робила це потайки. Кожен намагався перехопити чийсь погляд, намагаючись не дати спіймати власний.

— Випустіть мене звідси! — закричав раптом молодий третій помічник, не звертаючись ні до кого конкретно.

— Стій, де стоїш! — гаркнув на нього містер Томсон.

Звук його власного наказу та схожий на гикавку стогін, який вирвався у молодика, що застиг у темряві приміщення, допомогли Томсонові повернути собі знайоме відчуття реальності. Його голова вистромилась із плечей.

— Хто допустив, щоб це… — почав він, підвищивши голос, але замовк. Вібрації, що він їх відчув, свідчили про небезпечну паніку, яка охоплює загнану в кут істоту.

— Що ви про це думаєте? — запитав він. Усі мовчали.

— Ну? — Томсон зачекав. — Ну бодай хтось, скажіть що-небудь!

— Ми ж