Читати книгу - "Гра престолів"

— Ми?! — перепитав Нед.

— Вам потрібен хтось, хто розділить з вами тягар,— здвигнув плечима Мізинчик.— Запевняю вас, моя ціна вельми скромна.

— Ваша ціна,— крижаним голосом зронив Нед.— Лорде Бейліш, те, що ви пропонуєте, це зрада.

— Тільки в тому разі, якщо ми програємо.

— Ви забуваєте дещо,— мовив Нед.— Ви забуваєте про Джона Арина. Ви забуваєте про Джорі Касселя. І ви забуваєте про це,— він витягнув кинджал і поклав його між ними на столі; клинок з драконової кістки та валірійської криці мов одділив правду від кривди, істину від олжі, життя від смерті.— Вони підіслали найманця, щоб перерізати горло моєму синові, лорде Бейліш.

Мізинчик зітхнув.

— Боюся, я справді забув, мілорде. Даруйте мені. На якусь мить я призабув, що розмовляю зі Старком,— скривив він губи.— Отож ви обираєте Станіса і війну?

— Вибору немає. Станіс — спадкоємець.

— Не маю наміру сперечатися з лордом-захисником. То чого тоді ви хочете від мене? Не моїх мудрих порад, звісна річ.

— Я постараюся забути ваші... мудрі поради,— з огидою мовив Нед.— Я покликав вас, аби просити про допомогу, яку ви обіцяли Кетлін. Це небезпечна година для нас усіх. Щира правда, Роберт оголосив мене оборонцем держави, але в очах світу Джофрі й досі його син і спадкоємець. У королеви є дюжина лицарів і сотня кіннотників, які зроблять усе, що вона звелить... а цього досить, аби здолати жменьку, яка лишилася від моєї варти. І звідки мені знати, що її брат Джеймі не їде просто зараз на Королівський Причал на чолі війська Ланістерів.

— А у вас війська немає,— грався Мізинчик на столі кинджалом, обережно перевертаючи його пальцем.— Приязні між лордом Ренлі й Ланістерами немає. Бронзовий Йон Ройс, сер Балон Свон, сер Лорас, леді Танда, близнюки Редвини... усі вони тут при дворі мають почет з лицарів і присяжних мечів.

— У Ренлі тридцятеро гвардійців у його особистій варті, решта мають іще менше. Цього не досить, навіть якщо я буду певен, що всі вони стануть на мій бік. Мені потрібні золоті плащі. Міська варта налічує тисячу гвардійців, які присягнули захищати замок, місто й королівський мир.

— Так, але ж коли королева оголосить одного короля, а правиця — іншого, чий мир вони захищатимуть? — лорд Пітир крутнув кинджал, і той завертівся на столі. Гойдаючись, він крутився й крутився. Коли ж нарешті сповільнив рух і зупинився, вістря вказувало на Мізинчика.— А ось вам і відповідь,— посміхаючись, мовив Мізинчик.— Вони підуть за тим, хто їм платить,— відхилившись, він прямо подивився Неду в обличчя своїми сіро-зеленими очима, які глузливо світилися.— Ви закували себе в честь, як в обладунки, Старку. Ви гадаєте, що вона вас захищає, однак насправді вона тільки тисне на вас і робить неповоротким. Гляньте лишень на себе. Ви знаєте, навіщо ви мене сюди покликали. І знаєте, про що саме хочете мене попросити. Ви знаєте, що це слід зробити... але ж це безчесно, тож слова застрягають вам у горлі.

Від напруги Нед не міг зігнути шию. На якусь мить його охопила така лють, що він боявся заговорити.

Мізинчик засміявся.

— Слід було би змусити вас це вимовити вголос, але ж це буде надто жорстоко... тож не хвилюйтеся, мій добрий лорде. Заради моєї любові до Кетлін я просто зараз піду до Джаноса Слінта й подбаю, щоб міська варта була до ваших послуг. Шістьох тисяч золотих має вистачити. Третину командувачу, третину офіцерам і третину солдатам. Мабуть, купити їх можна було б і за половину, але я не хочу ризикувати.

Посміхнувшись, він підхопив кинджал і простягнув його Недові руків’ям уперед.

Джон

Джон саме снідав яблучним пирогом і кров’янкою, коли поруч із ним на лавку плюхнувся Семвел Тарлі.

— Мене викликали в септ,— збуджено прошепотів Сем.— Мене забирають з тренувань. Ти можеш у це повірити?

— Що, справді?

— Справді. Я допомагатиму мейстру Еймону в бібліотеці й гайвороннику. Йому потрібен помічник, щоб читати й писати листи.

— З цим ти добре впораєшся,— усміхнувся Джон.

Сем схвильовано роззирнувся.

— Може, час уже йти? Не хочу спізнитися, бо ще передумають.

Коли вони перетинали порослий бур’яном двір, Сем біг мало не підстрибом. День був теплий і сонячний. По Стіні збігали струмочки води, і здавалося, крига іскриться й блищить.

Ранкове світло, вливаючись у південне вікно септу, падало на велику кришталеву кулю й веселкою розсипалося над олтарем. Побачивши Сема, Пип роззявив рота, а Жаба тицьнув Грена під ребра, але ніхто не наважився зронити й слова. Септон Селадар розмахував кадилом, напоюючи повітря ароматом ладану, і це нагадало Джонові про маленький септ леді Старк у Вічнозимі... Вперше септон, здається, був тверезий.

Цілим гуртом з’явилися вищі чини: мейстер Еймон спирався на Клайдаса, сер Алісер був похмурий і дивився холодним поглядом, лорд-командувач Мормонт просто сяяв у чорному вовняному камзолі з посрібленими застібками у вигляді ведмежих лап. За ними з’явилися старші члени трьох орденів: червонопикий Бовен Марш — лорд-стюард, головний будівничий Отел Ярвик, і ще сер Джеремі Рикер, який очолив розвідників на час відсутності Бенджена Старка.

Мормонт зупинився перед олтарем, і веселка заграла на його лисій голові.

— Коли ви прийшли до нас, ви були поза законом,— почав він,— серед вас є браконьєри, ґвалтівники, боржники, вбивці та крадії. Ви прийшли до нас дітьми. Самотніми, в оковах, без друзів і без честі. Ви прийшли до нас багатими й бідними. Дехто з вас носив імена гордих домів. Інші мали тільки байстрючі прізвища або не мали їх зовсім. Це все байдуже. Це вже у минулому. На Стіні ми всі належимо до одного дому.

Увечері, коли сяде сонце й до нас прийде ніч, ви дасте свою обітницю. І відтоді ви станете побратимами Нічної варти. Ваші злочини всі забудуть, а борги пробачать. І ви так само маєте лишити в минулому всіх, кому тримали вірність, відкинути ворожнечу, забути і образи, і прив’язаності. Тут ви починаєте життя заново.

Вояк Нічної варти живе заради королівства. Не заради