Читати книгу - "Ловець снів"

«Він слухає пса, як якесь довбане радіо», — здивувався Курц.

— Фредді, наступний поворот. Напивайтесь обидва.

Курцові не хотілося зупинятись, не хотілося навіть на хвилину, але йому був потрібен Перлмуттер. Бажано в гарному настрої.

Попереду показалася зона відпочинку, де Сірий поміняв свій снігоочисник на «субару» кухаря. Туди, йдучи за лінією, ненадовго заїхали Овен і Генрі. Стоянка була забита автівками, але в них знайшлося достатньо дрібних грошей, щоб купити воду в торгових автоматах біля в’їзду.

Хвала Господу.

7

Хоч якими поразками й перемогами запам’яталося так зване флоридське президентство[200] (повний їх перелік усе ще не складено), у пам’яті назавжди залишиться те, що того листопадового ранку промова президента поклала кінець Космічному Жаху.

Було висловлено чимало різних думок щодо того, чому промова подіяла («Річ не в умінні повести за собою маси, а у вдало обраному часі», — зневажливо пирхнув один критик), але вона подіяла . Зголоднілі за точною інформацією люди, яким довелося тікати, покинувши свої будинки, з’їжджали з шосе, щоб побачити виступ президента. Відділи побутової техніки в торговельних центрах були забиті людьми, які мовчки дивилися на телевізійні екрани. На автозаправках уздовж І-95 зачинялися закусочні, телевізори виставлялися на загальний огляд біля касових апаратів. У барах було не проштовхнутися. Багато місцевих мешканців відчиняли двері будинків, щоб будь-який перехожий з вулиці міг зайти й подивитися виступ президента. Його можна було послухати по радіо, не зупиняючи машини (як Джонсі й Сірий), але так робив лише дехто. Більшість хотіли бачити обличчя свого лідера. За твердженнями недругів президента, промова всього-на-всього перебила імпульс паніки, не більше. «Якби промову в таку хвилину виголошував не він, а Порося Поркі[201], результат був би такий самий», — висловився один із них. Інший дотримувався інакшої думки. «Промова стала поворотним моментом у цій кризі, — заявив він. — Тієї хвилини на дорогах було не менш ніж шість тисяч водіїв. Якби президент мовив хоч одне хибне слово, до другої години дня це число сягнуло б шістдесяти тисяч, а тоді шестисот, і хвиля біженців затопила б Нью-Йорк. Найбільша хвиля з часів «Пилового казана»[202]. Американський народ, особливо жителі Нової Англії, звернувся до свого обраного з мінімальною перевагою голосів лідера по допомогу… по розраду і підбадьорення. І він, мої співвітчизники-американці, відповів найвидатнішою за всі часи промовою. Тільки й усього».

Так це чи ні, у соціології річ, а чи в лідерських якостях, але промова вийшла саме такою, як очікували Овен і Генрі… Курц передбачав майже кожне слово і зворот. Наріжнім каменем були дві прості ідеї, подані як незаперечні факти й розраховані на те, щоб заглушити жах, який клекотів того ранку в зазвичай самовдоволеному серці кожного американського обивателя. Перша ідея: прибульці не розмахували оливковими гілками і не підносили дарів, але й відвертої ворожості чи агресивності не виявляли. Друга зводилася до того, що, хоч вони й принесли з собою якийсь різновид вірусу, його вдалось ізолювати в межах Джефферсон-тракт (президент показав район на телевізійній карті так само вміло, як синоптик — зону низького тиску). І навіть там він гине, причому без будь-якого втручання вчених і військових експертів, які прибули до зони ураження.

— Хоча за нинішніх обставин не можна говорити з упевненістю, — повідомив президент слухачам, які затамували подих (ті з них, хто опинився в новоанглійському кінці Північно-Східного коридору, мабуть, затамували подих сильніше за всіх), — ми вважаємо, що прибульці привезли цей вірус із собою, як необережні мандрівники, перетинаючи кордон, буває, завозять до своєї країни комах у багажі або куплених речах. Митні служби повинні виявляти подібні речі, але, зрозуміло… — широка усмішка від Великого Білого Батька, — наші гості не проходили митного контролю.

Так, кілька людей заразилися, переважно військовослужбовці. Але більшість із тих, хто заразився («Це грибкове захворювання, багато в чому схоже на мікоз», — повідомив Великий Білий Батько), з легкістю зуміли перемогти хворобу самостійно. У районі оголошено карантин, але люди за межами цієї зони перебувають поза небезпекою, повторюю, поза небезпекою.

— Якщо ви живете в Мейні й покинули свої будинки, — сказав президент, — пропоную вам повернутись. Як сказав Франклін Делано Рузвельт, нам нема чого боятися, крім самого страху.

Жодного слова про розстріляних сірих чоловічків, підірваний корабель, затриманих мисливців, пожежу в крамниці Ґосселіна або про заколот. Ні звуку про останніх представників групи «Долина Імперіал» Кейт Ґаллахер, яких заганяли і вбивали, як скажених псів (вони й були псами, на думку багатьох, навіть гіршими за будь-яких псів). Ані півзвука про Курца і про Тифозного Джонсі. Президент виголосив саме стільки, скільки було потрібно для того, щоб зламати хребет паніці, перш ніж вона вирветься з-під контролю.

Більшість слухачів дослухалися до його поради й повернулися додому.

Для декого, зрозуміло, це виявилося неможливим.

Для декого саме поняття «дім» перестало існувати.

8

Невелика процесія просувалася на південь під темним небом, на чолі з іржавим червоним «субару», якого Мері Терджен із Лічфілда ніколи більше не побачить. Генрі, Овен і Даддітс перебували за п’ятдесят п’ять миль[203], або за п’ятдесят хвилин, позаду. Курц і його люди знову виїжджали на шосе (Перлі жадібно допивав уже другу пляшку води «Найя»), відставши від Джонсі й Сірий приблизно на сімдесят п’ять миль[204], а від головної здобичі Курца — на двадцять[205].

Якби не щільна хмарна маса, спостерігач на літаку в низькому польоті міг би бачити всіх трьох одночасно: «субару» та обидва «Хамві» — рівно об одинадцятій сорок три за східним поясним часом, коли президент завершив промову словами: «Благослови вас Господи, мої співвітчизники-американці. І благослови Господи Америку».

Джонсі й Сірий перетинали міст Кіттері — Портсмут, який веде до Нью-Гемпширу; Генрі, Овен і Даддітс проїжджали повз з’їзд 9, який дозволяє дістатися до Фалмута, Камберленда і Джерусалемз-Лота; Курц, Фредді й Перлмуттер (живіт Перлмуттера знову роздувся; він напівлежав, стогнучи й випускаючи смердючі гази, що, можливо, було свого роду критикою промови Великого Білого Батька) недалеко від Брансвіка проїжджали з’їзд 295 у бік Боудойнема. Усі три машини було легко помітити, бо дорога майже спорожніла — дуже багато водіїв повернули куди-небудь, щоб подивитись, як президент виголошує втішну, підкріплену телевізійними картами лекцію.

Керуючись чудово організованими спогадами Джонсі, Сірий звернув