Читати книгу - "Ловець снів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Опора № 12 — ось що йому було потрібне; так сказав Джонсі, а Джонсі не міг збрехати, хоч би як хотів. Біля Вінзорської греблі, на південному кінці Квеббінського водосховища, був офіс Массачусетського управління водопостачанням. Джонсі цілком здатний довести його туди, а з рештою Сірий упорається вже сам.
9
Джонсі більше не міг сидіти за столом: якби він не встав, то не витримав і заридав би гіркими сльозами. Від ридань він, мабуть, перейшов би до невиразного бурмотіння, від невиразного бурмотіння — до ниття, а коли він почне нити й жаліти себе — отут йому й кінець, вибіжить зі свого притулку і потрапить прямісінько до чіпких лап Сірого, остаточно знавіснілого і готового до знищення.
«Цікаво, де ми зараз? — гадав він. — У Марлборо? Уже звернули з 495 на 90? Схоже, так».
Хоча напевне все одно нічого не скажеш із зачиненим вікном.
Джонсі подивився на вікно… і мимоволі всміхнувся.
Не міг не всміхнутися.
«ЗДАВАЙСЯ ВИХОДЬ» змінилося іншим написом, про який він нещодавно думав: «ЗДАВАЙСЯ ДОРОТІ».
«Це я зробив, — подумав він. — І провалитися мені, якщо я не можу прибрати ці кляті віконниці, якщо захочу».
Але що далі? Сірий поставить нові або просто візьме й замаже скло якоюсь чорною фарбою. Якщо він не бажає, щоб Джонсі визирав, Джонсі залишиться сліпим. Біда в тому, що Сірий володіє його зовнішньою частиною. Голова Сірого вибухнула, він дав спори прямо на очах Джонсі — доктор Джекіл перетворився на містера Байруса, — і Джонсі вдихнув ці спори. І тепер Сірий…
«Болячка, — думав Джонсі. — Сірий — болячка в моєму мозку».
Щось мляво спробувало опиратися такому висновку, потім звідкись виникло цілком логічне заперечення: «Ні, ти все перевертаєш із ніг на голову, це ти зумів вибратися, зумів урятуватися, саме ти», — але він відштовхнув його. Усе це псевдоінтуїтивне лайно, когнітивна галюцинація — так серед пустелі людина, яка помирає від спраги, бачить видиво оази. Він замкнений тут, а Сірий на волі, жере бекон, хазяйнує й розпоряджається його тілом. Якщо Джонсі дозволить собі думати інакше, він буде першоквітневим дурнем у листопаді.
«Треба якось затримати його. Якщо я не зможу його зупинити, можна принаймні спробувати вставити палицю в колесо».
Він підвівся та обійшов кабінет уздовж стін. Усього тридцять чотири кроки. Страшенно коротка прогулянка. Хоча, подумав він, це все ж таки більше, ніж звичайна тюремна камера; хлопці у Волпоулі, Денверсі або Шоушенку таку кімнатку вважали б палацом. Посеред стелі раніше танцював і крутився ловець снів. Якась частина свідомості Джонсі підраховувала кроки, інша міркувала, наскільки близько вони перебувають від з’їзду 8 на Мас-Пайк.
Тридцять один, тридцять два, тридцять три, тридцять чотири . І ось він знову біля свого стільця. Починаємо другий раунд.
Вони ось-ось будуть у Вері… і, зрозуміло, не зупиняться. На відміну від тієї росіянки, Сірий точно знав, куди йому треба потрапити.
Тридцять два, тридцять три, тридцять чотири, тридцять п’ять, тридцять шість . Опинився біля стільця і готовий до нового кола.
До тридцяти років у них із Карлою було вже троє дітей (четвертий з’явився менш ніж рік тому), і ніхто не очікував у найближчому майбутньому отримати літній котедж, навіть найскромніший, такий, як будиночок на Осборн-роуд у північному Вері. Але тут на факультеті Джонсі стався сейсмічний зсув. Посаду декана обійняв його давній друг, і в результаті Джонсі став доцентом щонайменше на три роки раніше, ніж у найсміливіших своїх планах. Збільшення зарплатні теж виявилося суттєвим.
Тридцять п’ять, тридцять шість, тридцять сім, тридцять вісім , і знову до стільця. Добре. Звичайна прогулянка по камері, але заспокоює.
Того ж року померла бабуся Карли, і її досить непогану спадщину було поділено між Карлою і її сестрою, оскільки представників проміжного покоління не лишилося. Ось так вони й купили котедж. І першого ж літа повезли дітей до Вінзорської греблі, а звідти — на екскурсію. Їхній гід, службовець Массачусетського управління водопостачанням у темно-зеленій уніформі, розповів, що район навколо Квеббінського водосховища є куточком дикої природи і вважається основним районом проживання орлів у Массачусетсі. (Джон і Майша, старші діти, сподівалися побачити парочку орлів, але були розчаровані.) Водосховище було створене в тридцяті роки. При цьому затопили три фермерські райони, кожен із невеликими містечками в центрі. На той час землі, що оточували озеро, були впорядкованими, але років через шістдесят вони набули вигляду, який, мабуть, мала вся Нова Англія до того, як у середині сімнадцятого століття сюди прийшли індустріалізація та сільськогосподарська обробка ґрунту. Лабіринт вибоїстих небрукованих доріг і стежок розповзався вздовж східного берега озера — одного з найчистіших резервуарів прісної води в усій Північній Америці, повідав гід, — але на цьому переваги цивілізації закінчувалися. Тим, у кого виникало бажання просунутися далі опори № 12 на Східному відрозі, доводилося взувати міцні похідні черевики. Так сказав гід. Лоррінгтоном його звали.
У їхній групі було крім них іще з десяток людей. На той час вони майже повернулися до вихідної точки і стояли в кінці дороги, що перетинала Вінзорську греблю, дивлячись на північ, на водосховище (блакитний Квеббін переливався мільйонами іскор під ясним літнім сонечком, Джої солодко спав у переносці на спині Джонсі). Лоррінгтон закінчував програму і вже хотів був побажати всім доброго дня, коли якийсь чоловік у спортивній кофті з написом «РАТҐЕРС»[207], як школяр, підняв руку й запитав:
— Опора № 12? Це не та, де росіянка?…
Тридцять вісім, тридцять дев’ять, сорок, сорок один , і назад до стільця.
Звичка рахувати, не замислюючись над цифрами, з’явилась у Джонсі давно. Карла вважала це ознакою обсесивно-компульсивного розладу. Так це чи не так, Джонсі не знав, проте він добре знав, що лічба його заспокоює, тому пішов на чергове коло.
На слові «росіянка» губи Лоррінгтона стислися. Це явно не входило до його лекції. Не сприяло появі піднесеного настрою, який, за задумом представників Управління водопостачанням, повинні були брати з собою туристи. Бостонська
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець снів», після закриття браузера.
