Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

— Ви ж хочете жити, правда? То забирайтеся з дороги, якщо бажаєте отримати на це шанс. Нехай ті, хто на це здатен, приберуть ситуацію до своїх рук. Він знає, що треба робити. Ви — ні. Він здатен створити засоби для людського виживання. Ви — не здатні.

— Не слухайте її!

Цей сповнений ненависті крик був такий дикий, що люди відсахнулись від доктора Роберта Стадлера, наче з нього вирвалась якась непристойна і невизнана таємниця. Вони боялися, що такий вираз, який мало зараз його обличчя, мали і їхні власні лиця, приховані інтимністю темряви.

— Не слухайте її! — закричав він, уникаючи її погляду. Даґні поглянула на нього — спочатку вражено, а потім так, ніби читала некролог. — Або ваше життя — або його!

— Замовкніть, професоре, — сказав містер Томсон, відмахнувшись від Стадлера єдиним змахом руки. Містер Томсон пильно вдивлявся в Даґні, ніби його мозок ніяк не міг розродитись якоюсь думкою.

— Всі ви знаєте правду, — сказала вона. — Я — теж. Правда відома кожному, хто чув Джона Ґолта! Чого ви ще чекаєте? Доказів? Він вам надав докази. Фактів? Вони навколо вас. Скільки трупів ви збираєтесь іще нагромадити, перш ніж відмовитесь від своїх пістолетів, влади, контролю, від усього свого жалюгідного альтруїстського вірування? Відмовтеся від нього, якщо хочете жити. Відмовтесь, якщо у ваших головах залишилась бодай подоба бажання бачити на Землі людських істот!

— Але ж це зрада! — закричав Юджин Лоусон. — Те, що вона говорить, — цілковита зрада!

— Ну, ну, — сказав містер Томсон. — Давайте без крайнощів.

— Га? — не зрозумів Тінкі Голловей.

— Але… хіба це не обурливо? — запитав Чік Моррісон.

— Ви ж із нею не погоджуєтеся, правда? — поцікавився Веслі Моуч.

— Хіба йдеться про згоду? — із несподіваним спокоєм мовив містер Томсон. — Не поспішайте. Просто нехай ніхто з вас не поспішає. Немає жодної шкоди в тому, щоб вислухати аргументи.

— Такі аргументи? — запитав Веслі Моуч, тицяючи пальцем у напрямку Даґні.

— Будь-які, — безтурботно мовив містер Томсон. — Ми повинні бути терпимими.

— Але ж це зрада, руїна, непокора, егоїзм і пропаганда великого бізнесу!

— Ну, не знаю, — сказав містер Томсон. — Ми повинні ширше дивитися на речі. Повинні розглянути думку кожного. В її словах може бути якийсь сенс. Вона справді знає, що робити. Треба бути гнучкими.

— Хочете сказати, що готові піти у відставку? — зойкнув Моуч.

— Не варто робити категоричних висновків, — розлючено рявкнув містер Томсон. — Одного не можу терпіти: коли люди роблять категоричні висновки. А ще ненавиджу інтелектуалів, які сидять у вежі зі слонової кістки, виголошують якісь свої улюблені теорії й не мають жодної гадки про практичну реальність. Зараз ми насамперед повинні бути гнучкі.

На обличчях усіх присутніх — зокрема і на обличчі Даґні (хоч і не з тієї причини, що в решти) — проступив подив. Томсон усміхнувся, звівся на ноги і обернувся до неї.

— Дякую, міс Таґґарт, — сказав він. — Дякую, що поділилися своєю думкою. Саме про це я і хотів вам сказати: ви можете мені довіряти і говорити зі мною цілком відверто. Ми ж не ваші вороги, міс Таґґарт. Ви на хлопців не зважайте — вони засмучені, але невдовзі опустяться на землю. Ми ж не ваші вороги, ми не вороги нашої держави. Звісно, у нас були помилки, ми лише люди, але стараємось заради народу — тобто, задля кожного — всім допомагати у цей скрутний час. Ми ж не можемо виголошувати необдуманих суджень, доходити блискавичних рішень у такий момент, правда? Нам слід усе обміркувати, осмислити, все ретельно зважити. Просто хочу, щоб ви запам’ятали: ми нікому не вороги — ви ж це усвідомлюєте, так?

— Я сказала все, що хотіла, — відповіла Даґні й відвернулась від нього, так і не збагнувши сенсу його слів, і не маючи сили шукати пояснення.

Вона повернулась до Едді Віллерса. Він так обурено дивився на людей навколо, що здавався паралізованим. Його мозок ніби кричав: «Це зло!» — і не міг породити жодної іншої думки. Вона кивнула, вказуючи на двері. Віллерс покірно рушив за нею.

Доктор Роберт Стадлер зачекав, поки двері за ними зачиняться, а потім різко розвернувся до містера Томсона.

— Клятий телепню! Ти хоч знаєш, із чим граєшся? Невже ти не розумієш, що це питання життя і смерті? Що йдеться або про тебе — або про нього?

Губи містера Томсона здригнулися в гіркій посмішці.

— Дуже дивна поведінка як на професора. Не думав, що професорам теж зриває дах.

— Хіба ти не розумієш? Не бачиш: або одне — або друге?

— І чого ти від мене хочеш?

— Ти повинен його вбити.

Останню фразу доктор Стадлер уже не прокричав. Він промовив її холодно, рівно і цілком упевнено, голосом, від якого усі присутні застигли у крижаній мовчанці.

— Його треба знайти, — сказав доктор Стадлер. Він затнувся, а потім заговорив гучніше. — Ти повинен кожен камінь перевернути, щоб знайти його і знищити! Якщо він буде живий, то знищить нас усіх! Поки він живий — ми не зможемо жити!

— Як мені його знайти? — розважливо і повільно запитав містер Томсон.

— Я… Я тобі скажу. Дам тобі слід. Стеж за Даґні Таґґарт. Нехай твої люди спостерігають за кожним її кроком. Рано чи пізно вона тебе до нього приведе.

— Звідки ти знаєш?

— Хіба не очевидно? Хіба вона не одна з них, хіба вже не мала давно втекти? Невже тобі бракує розуму, щоб побачити, якої вона породи?

Але породи він не окреслив.

— Ага, — замислено сказав містер Томсон, — ага, це правда.

Він звів голову і задоволено всміхнувся.

— Професор діло говорить. Пустіть за міс Таґґарт хвіст, — наказав він, тицьнувши пальцем у Моуча. — Нехай пасуть її вдень і вночі. Мусимо його знайти.

— Так, сер, — тупо відповів Моуч.

— А коди знайдете, — напружено запитав доктор Стадлер, — ви вб’єте його?

— Уб’ємо, клятий дурню? Він нам потрібен! — заволав містер Томсон.

Моуч зачекав, але ніхто не втрутився із запитанням, хоч усі про нього й думали, тому він напружився і пробурмотів:

— Я вас не розумію, містере Томсон.

— О, інтелектуали-теоретики! — з перебільшеним роздратуванням вигукнув містер Томсон. — На що ви всі повитріщались? Усе ж так просто. Хай там як — він людина дії. До того ж, у нього є ініціативна група: він має зв’язки з усіма розумними людьми. Він знає, що слід робити. Ми його