Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

земній кулі живих створінь, деяка недовіра видається цілком природною, та що ми відповімо Арто, авторові «Історії Гоа», коли він розповідає нам, що король Сіаму під час одних тільки ловів убив чотири тисячі слонів і що в тих краях табуни слонів такі численні, як у країнах помірного клімату череди рогатої худоби? І, очевидно, нема підстав сумніватися, що коли ці слони, на яких тисячі років полювали Семіраміда, Пор, Ганнібал і всі пізніші монархи Сходу, все ж таки ще живуть там у такій численності, то й велетень кит, іще багато ймовірніше, перетриває всі лови й промисли. Тим більше, що він має пасовище, на якому може розпорошитись, — пасовище, рівно вдвічі більше площею, ніж уся Азія, обидві Америки, Європа, Африка, Нова Голландія і всі морські острови, докупи складені.

І ще не все: треба пам’ятати, що завдяки ймовірній довговічності китів, які, можливо, живуть сто років і довше, завжди повинно бути одночасно кілька окремих поколінь дорослих китів. А що це означає, ми можемо швидко збагнути, коли уявимо, ніби всі кладовища, цвинтарі та фамільні склепи світу віддали нам живими всіх чоловіків, жінок і дітей, які жили сімдесят п’ять років тому, і ці незліченні юрби долучаться до сьогоднішнього людського населення земної кулі.

А тому, з огляду на все сказане вище, ми вважаємо, що кити як вид безсмертні, хоча їх і можливо нищити як окремі особини. Кит плавав у океанах ще до того, як із води виринули суходоли; він колись плавав там, де тепер стоять Тюїльрі, Віндзорський замок і Кремль. Під час всесвітнього потопу він гордував Ноєвим ковчегом; і навіть якщо світ має бути ще колись затоплений, як Нідерланди, аби винищити на ньому всіх пацюків, вічний кит і тоді виживе й, піднісшись на найвищий гребінь екваторіальної хвилі, з викликом пустить у небо свій пінистий фонтан.

106

АХАВОВА НОГА

Поспіх, із яким Ахав покинув «Семюела Ендербі», не обійшовся без невеличкої прикрості для його власної особи. Він приземлився на банку свого вельбота так різко, що кістяна нога тріснула від удару. А опинившися знов на своїй палубі й устромивши ногу в опорну дірку, він так рвучко крутнувся, щоб кинути стерничому якусь нетерплячу команду (як завжди, йшлося про те, що стерничий не досить твердо тримається курсу), що вже тріснута кістка знов зазнала надмірної напруги, і, хоча на вигляд вона була ще міцна, Ахав не міг уже цілком покладатись на неї.

Та й справді нема чого дивуватися, що шалений і нетерплячий Ахав інколи все ж звертав увагу на стан тієї мертвої кістки, яка була йому за опору. Бо незадовго перед тим, як «Пеквод» відплив з Нентакіту, старого капітана знайшли одної ночі непритомного на підлозі: через якусь незнану і, очевидно, незбагненну, неуявленну випадковість його кістяна нога з такою силою зірвалася зі свого місця й ударила, неначе паля, йому в пахвину, що мало не пробила живота наскрізь, і болючу рану насилу пощастило залікувати.

І тоді у голові в нього зродилася ще одна маніакальпа думка, що всі оці нові страждання є тільки безпосереднім наслідком давнішого нещастя. Певне, він аж надто виразно бачив, що подібно до того, як і найотруйніша гадина з болота, і найлюбіша співоча пташка з гаю однаково неухильно намагаються продовжити свій рід, — так само і найвище блаженство, і найтяжчі прикрощі однаково неминуче знов і знов породжують блаженство чи прикрощі. І навіть більше, думав Ахав, тут нема рівності, бо родовід Страждання сягає і в минуле, і в майбутнє далі, ніж родовід Радості. Згідно з певними богословськими вченнями, деякі природні втіхи цього, земного, світу не матимуть на тому світі радісного потомства, а, навпаки, їхнім потомством буде відчай пекла, тоді як деякі злочинні терзання смертних розплодять і за могилою численний і довіку невигубний рід страждань. Та й незалежно від цих учень, просто глибший аналіз легко розкриває тут нерівність між Стражданням і Радістю. Бо, міркував Ахав, тоді як навіть у найбільших земних утіхах чаїться щось незначуще й дрібне, на дні всіх духовних мук лежить таємнича значущість, а в деяких людей — навіть неземна велич, і цього очевидного висновку не спростує й найприскіпливіший розгляд. Простежуючи генеалогію цих високих мук смертної людини, ми врешті дійдемо до первородства богів, яке не має джерел; отож перед лицем усіх радісних сонць, що світять на сіножаті, та ніжнодзвонних гонгів-місяців, що осявають жнива, ми неминуче мусимо визнати: і самі боги не завжди бувають щасливі. Невигубна родима пляма смутку на чолі людини — це тільки знак скорботи того, хто поставив на ньому свій підпис.

Тут ми несвідомо виказали таємницю, яку, може, доречніш було б розкрити раніше — розкрити свідомо й більш відповідним способом. Поряд з багатьма незвичайними речами, що стосувались Ахава, для декого лишалося загадкою, чому він якийсь час — і перед відплиттям з Нентакіту, і опісля — так замикався в гідній тібетського далай-лами самотності, неначе шукав у ту пору безмовного притулку серед мармурової ради померлих. Те пояснення, яке натяками пустив у обіг капітан Пелег, аж ніяк не видавалося достатнім; а втім, у всьому, що стосувалося глибин Ахавової душі, кожне нове відкриття містило більше багатозначної темряви, ніж пролитого на таємницю світла. Одначе в цій справі — принаймні в цій одній — усе з’ясувалося. На дні його тимчасового відлюдництва лежала саме ота нещаслива пригода з ногою. Мало того: для дедалі вужчого, нечисленнішого кола людей, котрі з тої чи іншої причини мали привілей більш-менш легкого доступу до капітана, — навіть для цього несміливого гурточка згадана вище пригода, оскільки сам Ахав понуро мовчав про неї і не давав пояснень, лишалася сповитою в моторошну таємничість, не зовсім чужу світові духів і плачу. Тому вони, ревно дбаючи про капітана, домовилися по змозі таїти від інших те, що знали самі про цю пригоду, отож чутка про неї проникла на палубу «Пеквода» дуже нескоро.

Та хай уже там як — чи втручався в справи смертного Ахава отой незримий і незбагненний синод повітряних стихій або мстиві князі й владарі пекельного вогню, чи ні, — а в оцій останній пригоді з ногою він ужив простих і практичних заходів: покликав теслю.

І коли той майстер з’явився, капітан наказав йому, не зволікаючи, взятись до виготовлення нової ноги, а помічникам звелів надати в розпорядження теслі всі кістяні бруси та колоди з кашалотових щелеп, які назбирались на судні за час плавання, щоб він міг старанно вибрати найміцніший, тонкошаруватий матеріал. А