Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

- Ну так, що ти переїдеш до мене? - у сотий раз запитував мене Адам за цей ранок. І так, він залишився у мене ночувати, але спав у ванній. У прямому сенсі, бо його довелося там закрити. Інакше цей чорний хтивий вовк цілу б ніч просидів би під дверима моєї кімнати.

- Ні, Адаме, я ж уже казала.

- Люба, може мені запитати по-іншому? - глибшим голосом запитав вовк.

Я запитально підкинула брову, що значить "по-іншому", як тут ще по-іншому перебудувати запитання?

- Ех, гаразд тобі до такого питання рости ще й рости. Принаймні до повного місяця.

І тут мене осінило, чорт! Ось збоченець. І як із ним я взагалі житиму? У голові навіть не вкладається. Тим паче не люблю домашній одяг. Я найчастіше в одній футболці по дому ходжу. Ех, відчуваю його це тільки потішить. Як шкода, що втекти не вийде, я б із задоволенням повернулася б до бабусі.

- Дурень стурбований! У мене хіба є вибір? Якби він був, то мене б уже тут не було. Але, на жаль, я змушена терпіти тебе, і цей дурний повний місяць! Думаєш, я його не відчуваю? Вдень ще тільки квіточки, я тримаюся з останніх сил. - почала кип'ятитися я

- Так досить, ми знову починаємо сперечатися. Я як - Альфа, маю право забрати тебе до себе, хочеш ти цього чи ні. Доведеться виконувати те, що я скажу, - намагаючись приховати посмішку, відповів Адам.

- Ееее... ні, не треба. Я сама здаюся, я переїду до тебе.

- Ось і чудово. До речі, люба, через тиждень у нас весілля... - промовив він, йдучи з кімнати на перший поверх.

- Щооооооо?! Яке ще весілля?! Адам стій! - я, як божевільна волала, але навряд чи його це зачепило...