Читати книгу - "Доторк"

Карен зашарілися від того, скільки ці чоловіки тепер знають про їхнє життя, і від думки, що вони ходили по їхньому будинку, рилися в її шухлядах, торкалися особистих речей, листів, білизни, бачили, яка вона неохайна господиня. На мить вона відчула себе роздягнутою, як тоді в гаражі, але викинула це з думок, як і тоді, відкинула сором і подивилася Ґерсонові в очі.

— Добре, — виразно промовила вона. — Ходімо.

Поки вони їхали назад додому, Барні запитував, чому вони такі впевнені, що не могло залишитися десь сліду, який не помітили. Звідки знають, що перевірили все-все?

— Саме так і знаємо, — запевнив його Ґерсон. — Ми просто перевірили все-все. Ваш будинок, побачите, поділили на зони, і кожну зону скрупульозно дослідили, знезаразили й перевірили знову. Наші люди працюють з тампонами, губками й завжди, коли лічильник показує наявність радіоактивності, обережно протирають та усувають сліди забруднення. Ми користуємося не лише лічильниками Ґайґера, — і стандартними Ґайґера — Мюллера, і новими, — але й удосконаленим сцинтиляційним дозиметром, який дозволяє охоплювати широко. Стандартна процедура. «Трейсер контрол» знає свою справу. Більшість наших людей здобули свій досвід спеціалістів зі знезараження в армії. Я був у загоні знезараження на флоті, на наших закордонних ядерних уставах. З витоками радіації ми двадцять чотири години на добу боремося й тут, у нас. Є кілька таких організацій, як наша, знаєте. «Трейсерлеб» у Бостоні. «Нюклір Чикаго» в Чикаго. Інші на півдні й на Західному узбережжі.

Тоді він спинився й глянув на Барні.

— Як думаєте, зможете виділити нам трохи свого часу, починаючи з понеділка? Ми б із Бендіксом і Макнайтом пішли там, де ходили ви, коли пригадаєте, які ви місця відвідували після інциденту. Що швидше ми візьмемося до цього, то більша можливість узяти розповсюдження радіоактивного пилу під контроль. І ви також, місіс Старк, звісно. Я послав по кілька додаткових команд, і коли ми перевіримо кожне місце, вони підуть слідом і розосередяться, щоб зайнятися знезараженням.

Барні швидко погодився, і Карен здалося, що йому незручно. Він уникав її погляду, тож вона глибоко вляглася в сидінні й занурилася в себе, розмірковуючи над тим, що їй тепер однаково, де він був чи з ким за ці останні тижні. Вона не могла йому зараз сказати (біль тепер тримав їх разом якийсь час), але те, що їх розділяло, той розкол між ними, що постійно ріс, тепер став ширшим, ніж будь-коли. Карен знала, що нераціонально звинувачувати його в тому, що сталося, проте, коли Барні торкнувся її, зрозуміла, що вони більше ніколи не належатимуть одне одному.

Коли вони прибули до будинку, Карен побачила, що команда знезараження, як їх називав Ґерсон, саме закінчує роботу в гаражі. На денному світлі чоловіки в білих комбінезонах і з каптурами не виглядали так зловісно, як того вечора (невже то було лише тиждень тому?), коли вона побачила, як вони заходять через москітні двері, і тоді ледь не знепритомніла. Чоловіки саме збирали свої речі, — Ґерсон це називав «приладдям», — коли Старки вийшли з машини й пішли під’їзною доріжкою. Спочатку Карен ішла нерішуче, ніби сумнівалася, що все це насправді. Чоловіки, яких вона вже почала вважати персонажами своїх нічних жахіть, закінчували роботу й завантажували фургони.

Вона відвернулася, коли люди в комбінезонах виносили великі бочки з написами «ОБЕРЕЖНО: РАДІОАКТИВНИЙ МАТЕРІАЛ!». На під’їзній доріжці зона навколо машини була обнесена мотузками, на лобовому склі були стикери, а на дверній ручці — ярлик «НЕБЕЗПЕЧНО: РАДІОАКТИВНИЙ!» з бузковим трипелюстковим знаком на жовтому фоні, символом радіації, як їй віднедавна стало відомо.

— Навколо машини чисто, — говорив Ґерсон, — але всередині надто фонить, щоб працювати, та й сенсу нема. Ми її замкнули. Евакуатор скоро буде.

Карен думала, що, коли ці чоловіки поїдуть, вона зможе забути, що вони взагалі існували, але всередині будинок був увесь пошрамований знезараженням. Передпокій, вітальня й та частина кухні, яку видно з дверей, були розмічені червоною крейдою. Виглядало так, ніби все навколо лежало на якомусь графіку.

Ґерсон попросив вибачення.

— Вибачте за бардак. Вони намагаються бути обережними, але… — Він знизав плечима. — Вам доведеться трохи поприбирати.

На фоні червоних квадратів меблі здавалися ніби не на своєму місці. Деякі деталі зникли (парчеві крісла із золотим візерунком, які їм подарували батьки Карен), а на їх місці на підлозі з’явилися намальовані овали, які показували, що де стояло.

— Вони були дуже радіоактивні, — пояснив Ґерсон, прокашлюючись. — Очистити неможливо. Але «Нешнал моторз» відшкодує все втрачене чи пошкоджене через радіоактивність. Мені сказали запевнити вас, що компанія не скупитиметься.

Ґерсона, як вона дізналася, повідомили правильно. Менш ніж за годину після того, як пішов загін знезараження, прибув містер Вейкрофт із повноваженнями, як він сказав, розв’язувати питання їхньої компенсації за втрату чи пошкодження власності.

Містер Вейкрофт, що рухався короткими швидкими кроками й розкланювався направо й наліво, мовчки пританцьовував на розмальованій підлозі, а Барні з Карен ішли слідом. Він роздивлявся завдані збитки та ярлики, на яких були вказані зниклі предмети, і затягував:

— Ой Божечку. Діра в дивані ззаду. Скільки? — постукуючи ручкою по жовтому блокноті з підрахунками й демонструючи, що він готовий прийняти будь-яку названу суму.

Цифри, які вони йому називали, були очевидно надто низькі, обурливо низькі, і Вейкрофт це чітко показував своїм виразом обличчя. Але Карен була категорично проти того, щоб зискувати на цій ситуації. Коли вона роздивлялася штори в їдальні, одна з яких була всіяна дірками, і намагалася вирішити, скільки їй коштуватиме замінити лише одну, у містера Вейкрофта ввірвався терпець.

— Отже, місіс Старк, очевидно, що неможливо буде підібрати таку ж штору. Очевидно, що потрібен новий набір. — На цьому він нашкрябав собі «штори в їдальні — 200 дол.» й учтиво показав це їй. — Думаю, все чесно. Ви цього заслуговуєте. Компанія хоче, щоб вам щедро компенсували будь-які збитки, яких ви зазнали через цей нещасний випадок.

— Як ви мені компенсуєте нематеріальну цінність, спогади, пов’язані з утраченими речами? — запитала Карен. Але це його, здавалося, збентежило. Справа могла затягнутися, тож вона йому сказала, що то пусте.

Далі йшли меблі, штори, скатертини, одяг і все інше, що команда знезараження мусила забрати чи знищити. Коли дійшли до машини, Вейкрофт наполягав, щоб їхній «Пісмейкер ровер» замінили на новий «Пісмейкер кастом ІІ».

— Зрештою, було б нечесно пропонувати вам уживану машину, яка може бути в гіршому