Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

Решта рикш розреготалися, перекинувшись незрозумілими словами на клятій іноземній мові. Молодик похитав головою і посміхнувся, як тільки вміють посміхатися місцеві, коли збираються повідомити погані новини.

— Тангара далеко, сагибе. Задалеко для рикші.

Я вилаявся. От дурень! Мав здогадатися, що жоден рикша не повезе мене в Тангару за п’ять миль звідси. Мені точно розум затьмарило. Та я не з тих, хто легко здається. Особливо якщо справа стосується опіуму.

— Тоді вези мене до стоянки тонга[21].

Він кивнув і допоміг мені влаштуватися, а за мить ми вже стрімко неслися вулицями поблизу площі Маркус.

— Навіщо тобі в Тангару саме зараз, сагибе? — запитав молодик на бігу.

— Хочу до китайського кварталу.

Існує лише одна причина, з якої європеєць поїде до китайського кварталу серед ночі. Але промовляти це вголос недоречно.

— Сагибе,— сказав юнак,— я можу відвезти вас до маленького китайського кварталу. Тіретта-базар біля Кулутола. Усе, що можна знайти в китайському кварталі, можна знайти і в Тіретта-базарі. Китайська їжа... Китайські ліки...

А він не дурний.

— Гаразд,— погодивсь я.— Вези туди.

І похмуро усміхнувся, уявивши, що б сказала місіс Теббіт, якби дізналася, де перебуває її трофейний постоялець у таку годину. Та вона і сама в цьому частково винна. Якби не дала мені ключа, я спав би зараз собі в ліжку.

Ні, брехня. Бажання було занадто сильним. Якщо б вона не дала ключа, я б знайшов інший спосіб утекти — може, через вікно, по простирадлу чи ринві. От і користь від навчання в англійському пансіоні — отримуєш першокласні знання, як зайти і вийти майже з будь-якого приміщення.

Та й не обходить мене те гіпотетичне незадоволення місіс Теббіт. Те, що я роблю, не є протизаконним. Для англійця в Індії існує дуже мало суворо заборонених законом речей. Візит до курильні опіуму точно не з цієї категорії. Що ж до китайців, то заборонити їм буде вкрай важко, бо ми, бачте, самі дві війни проти їхнього імператора влаштували, аби тільки отримати право торгувати цією клятою штукою в їхній країні. І торгували. Так завзято, що підсадили на неї чверть чоловічого населення. Якщо так подумати, то королеву Вікторію[22] можна вважати найбільшим торговцем наркотиками в історії.

У цю годину місто мовчало, якщо взагалі можна сказати, що Калькутта замовкає. Ми просувалися на південь, і дороги вужчали, а будинки ставали занедбанішими. На задніх вуличках, здається, не було нікого, крім бездомних собак і бродячих матросів, які переповзали з шинку до борделю, радо розстаючись із тим, що залишилося від платні, готуючись вийти в море з наступним припливом.

Ми завернули в сумнівну алею і зупинилися біля старих дверей. Ані вікон, ані вивіски, просто двері в мурі, а над ними — паперові ліхтарики, які так полюбляють китайці. Я зійшов і розплатився. Слова вже не потрібні. Мій розум зайнятий іншим. Хлопець кивнув на знак подяки, гучно постукав і гукнув. Двері відчинив присадкуватий китаєць у брудній сорочці та шортах хакі. Пухкенькі коліна лишалися неприкритими, і він мав вигляд бойскаута, який пішов слизькою доріжкою.

Він оглянув мене з ніг до голови, оцінив, як, бува, селянин оцінює кульгавого коня, щоб вирішити, чи не пристрелити його, і помахав рукою, щоб я заходив.

— Хутко, хутко,— кинув він, дивлячись повз мене на алею, немов сама думка про розмову була йому неприємною.

Цілий тиждень я тільки і зустрічав, що улесливих індійців, тож така поведінка мене на диво порадувала.

Я пішов за ним тьмяним коридором, ми спустилися сходами і вийшли в інший коридор, менший, у дальньому кінці якого виднівся вхід, прикритий побляклою завісою. У повітрі висів запах опіумного диму, солодкого, смолистого, землистого, у моєму мозку щось спалахнуло. Уже недовго.

Китаєць витягнув руку. Я і гадки не мав, які тут ціни, тож витяг кілька брудних банкнот і передав йому. Він перерахував і усміхнувся.

— Чекайте тут,— сказав і зник за завісою.

Потяглися хвилини, я вже почав непокоїтися. Підняв завісу, зазирнув усередину. Голі стіни і приземкуваті ліжка з дерева і мотуззя, освітлені мерехтливим світлом тьмяного ліхтаря. Про вишуканість і мови не йде. Ні тобі м’якеньких канапок, ні позолочених люльок, ні гарненьких дівчат. Тут місце для справжніх наркоманів: маленьких людей, у яких мало що залишилось у житті. Саме для мене. Не можу сказати, що вважаю себе наркоманом. Вживаю суто з медичних міркувань. Потребую «О», щоб заснути, а для цього нора на задній вулиці навіть краща за дорогий особняк, хай навіть і без гарненьких дівчат. Головна проблема в першокласних закладах — якість опіуму. Занадто він добрий. Чистий опіум збуджує. Надає сил. А сил зараз не хотілося. Хотілося забуття, а для цього потрібен дешевий товар: грубий, із домішками, саме такий, як тут, перемішаний із попелом та ще Бог знає чим. У результаті маєш ейфорію, за якою — анестезія, втрата сил, ступор. Благословенний «О». Найкраща річ у світі після морфію.

Із передпокою вийшла молода круглолиця східна жінка. Губи та нігті у неї були пофарбовані криваво-червоним, а сукня була такою ж чорною і шовковистою, як і волосся, що рікою стікало по плечах на спину. З одного боку сукня мала розріз аж до самого стегна, і я вирішив, що поквапився з оцінкою цього місця.

— Прошу за мною, сагибе,— сказала вона.

Індуське звертання з вуст східної дівчини прозвучало якось неприємно. Все одно, як француз заспівав би «Боже, борони королеву». Та все одно я пішов до чарпою[23] у дальньому кінці тьмяної кімнати.

— Прошу, влаштовуйтеся зручніше,— сказала вона, махнувши на хитку дерев’яну койку.

Влаштуватися зручніше було б неймовірним досягненням, але я слухняно ліг на низеньке ліжко. Вона зникла і за хвилину повернулася з дерев’яною тацею, на якій стояла проста бамбукова люлька для опіуму із довгим мундштуком і металевим чубуком, що переходив у невеличку керамічну чашу. Поруч розташувалися спиртова лампа, довга голка і нарешті маленька чорна кулька опіумної смоли, завбільшки з горошину. Жінка поставила тацю на підлогу, підняла свічку, що тут же і лежала, і засвітила спиртову лампу. Тоді взяла кульку опіуму і вправно насадила на кінчик голки.

— Бенгальський опіум,— сказала вона.— Набагато кращий за китайський. Сагиб отримає більше задоволення.

Вона піднесла голку до полум’я. Кулька роздулася, перетворилася з чорної на розжарену червону. Зі спритністю склодува дівчина розтягнула «О», а тоді знову скрутила в кульку. І так кілька разів, і нарешті