Читати книгу - "Свобода"

— Він також може стати свідком, — збагнула Петті.

— Так, і він може дати свідчення, у разі потреби. Але суду не буде, Петті.

— То йому це зійде з рук? І повторить це наступного вікенду з кимось іншим?

Рей підняв руки:

— Дозволь мені, га? Дозволь поговорити з містером Постом. Йому можуть висунути відстрочене обвинувачення. Щось на кшталт умовного звільнення на поруки. Це ж меч, який висітиме над головою Ітена!

— Але це ж нічого!

— Насправді, мила, це досить важливо. Такою буде твоя, гарантія того, що він так більше не чинитиме. І це також включатиме в себе визнання провини.

Образ Ітена в помаранчевому тюремному одязі, який сидить у тюремній камері за те, що завдав їй болю (до речі, більшою мірою психічно), тепер здався їй недоладним. Іноді такий самий біль вона відчувала, коли бігала дистанцію з прискоренням. Вона почувалася більш побитою після жорсткої баскетбольної гри, аніж зараз. До того ж, коли ти займаєшся командним спортом, то звикаєш відчувати на собі чужі руки — вони розтирають тобі зведений судомою м’яз, грають у жорсткому захисті, хапають вільний м’яч, перев’язують коліно, виправляють твою позицію, розпрямляють підколінне сухожилля.

І попри все, почуття несправедливості дивним чином перетворилось на фізичне. Стало навіть реальнішим, певною мірою, ніж її тіло, що болить, тхне, вкривається потом. Несправедливість набула форми, ваги, температури та текстури і навіть стала огидною на смак.

У доктора Зіпперштейна вона перенесла огляд, як справжня спортсменка. Після того, як вона одяглася, лікар поцікавився, чи вона колись уже проходила такий.

— Ні.

— Я про це не подумав. А як щодо контрацепції? Чи той хлопець використовував щось?

Вона кивнула:

— Так. Тоді, як я намагалася вирватися від нього. Тоді я і побачила, що там у нього.

— Презерватив.

— Так.

Усе це доктор зазначив у її картці. Потім він зняв окуляри й сказав:

— У тебе буде гарне життя, Петті. Секс — приємна річ, і ти насолоджуватимешся ним усе своє життя. Хоча це і не був твій кращий день, на жаль.

Коли вона повернулась додому, один із братів сидів на задньому дворі, займаючись чимось на зразок жонглювання викрутками різного розміру. Одна з дівчат читала Гіббона[36] в повній версії, не в скороченні. А інша, яка сиділа на дієті з йогуртів «Йоплейт» та редисці, була у ванній кімнаті, знову перефарбовуючи волосся. Справжнє місце Петті серед цієї неймовірної ексцентричності було в підвалі, на пухкій старій софі, вбудованій в стіну біля телевізора. На тій софі все ще лишався аромат олії з волосся Леллі, хоча Леллі поїхала багато років тому. Петті взяла коробку горіхового морозива, влаштувалася на софі й відповіла «ні», коли мати спитала, чи піде вона вечеряти.

Мері Тайлер Мур[37] якраз починала свою гру, коли батько, повечерявши та випивши «Мартіні», спустився у підвал і запропонував Петті проїхатися машиною. У той час географія Міннесоти для Петті обмежувалась знаннями Мері Тайлер Мур.

— Можна спочатку це шоу подивитися? — запитала вона.

— Петті!

Жахливо обурена, вона вимкнула телевізор. Батько привіз її до школи й зупинився у яскравій плямі світла на парковці. Вони опустили вікна, ідо салону линув запах свіжої трави саме такої, на якій її не так давно ґвалтували.

— Отже? — вимовила вона.

— Отже, Ітен заперечує все, — почав розповідати батько. — Він сказав, що це все провокація і навмисний галас.

Авторка описує сльози дівчини в машині, як зливу, що почалась непомітно, але несподівано охопила все навколо. Вона запитала, чи батько говорив із самим Ітеном.

— Ні, лише з його батьком, двічі, — відповів той. — І я збрешу, якщо скажу, що розмова була гладкою.

— Очевидно, містер Пост не повірив мені.

— Петті, Ітен же його син. До того ж, він не знає тебе так добре, як ми.

— А ти віриш мені?

— Так, вірю.

— А матуся?

— Авжеж, і вона.

— То що мені робити?

Батько звертався до неї зараз як адвокат. Як дорослий до дорослого.

— Це просто трапилось. Забудь і йди далі.

— Що?

— Ти переживеш це. Рухайся далі. Вчись бути обережнішою.

— Ніби цього ніколи не траплялося?

— Петті, всі гості на тій вечірці були його друзями. Вони всі скажуть, що ти напилася й сама лізла до нього. Скажуть, що ви вдвох були за гаражем, футів за тридцять від басейну, але вони нічого не чули.

— Було справді шумно. Музика, галас...

— Також вони скажуть, що бачили, як ви удвох пішли звідти пізніше ввечері й сіли в машину. І так весь світ побачить хлопця з Ексетера, який збирається їхати до Прінстона і достатньо відповідальний для того, щоб користуватися презервативами; джентльмена, який лишив вечірку й повіз тебе додому.

Оманливий дрібний дощ капав на комір футболки Петті.

— Ти насправді не на моєму боці, — похнюпилась вона.

— Авжеж на твоєму.

— Ти завжди говориш «авжеж», «авжеж».

— Слухай, обвинувач справді захоче знати, чому ти не кричала.

— Я була засмучена! Вони були мені всі чужі!

— Але ж судді чи присяжним буде складно це зрозуміти! Все, що ти мала зробити, — це закричати, і тоді була б ціла.

Петті на могла згадати, чому вона не кричала. Вона мала визнати, що була необачна, ніби просто дозволила зробити це із собою.

— Але я боролася!

— Так, але ти краща спортсменка. Такі, як ти, весь час укриті синцями й подряпинами, не кажи, що ні. На руках... На стегнах...

— А ти сказав містеру Посту, що я незаймана? Була незаймана, тобто.

— Не думаю, що це його стосується.

— Мабуть, варто зателефонувати йому ще раз і пояснити це.

— Слухай, — зітхнув батько. — Мила, я знаю, це жахливо й несправедливо. І я теж переймаюся через тебе. Але іноді краще, що можна зробити, — це вивчити свій урок і переконатися, що ніколи не опинишся в такому ж становищі. Сказати собі; «Я припустилась помилки, мені не пощастило», а потім забути це. Просто лишити... е-е... Відпустити це.

Він наполовину обернув ключа запалення, так що засвітився щиток приладів. І не прибирав руку.

— Але він скоїв злочин, — не вгамовувалась Петті.

— Так, але краще... гм. Життя не завжди справедливе, мала. Містер Пост сказав, що, можливо, Ітен захоче попросити вибачення за те, що повівся