Читати книгу - "Свобода"

— Думаю, спершу слід розказати батькові.

І вони поїхали бульваром Соу-Мілл. Джойс постійно підвозила сестер Петті на заняття з малювання, гри на гітарі, балету, японської, дебатного клубу, драми, гри на фортепіано, фехтування та судового клубу, але Петті з матір’ю майже ніколи не їздила. По буднях вона приїздила додому дуже пізно автобусом для спортсменів. Коли в неї була гра, її зазвичай підвозити чиїсь інші батьки. Коли ж такої можливості не було, вона знала: батькам телефонувати в жодному разі не можна, і тому зверталась до служби таксі й витрачала на проїзд одну з тих двадцятидоларових купюр, що мати їй давала із собою. Їй ніколи не спадало на думку витрачати ці гроші на щось інше, окрім таксі, чи піти після гри кудись іще, окрім дому, де о десятій або об одинадцятій годині вечора гріла в мікрохвильовці вечерю і йшла до підвалу, щоб закинути свою форму у пральну машину, а сама сідала їсти й дивитися повторні покази фільмів та програм.

— Гіпотетичне питання, — сказала Джойс, поки вони їхали. — Як вважаєш, офіційного вибачення Ітена перед тобою вистачило б?

— Він уже вибачався.

— За...

— За те, що був грубий.

— А ти йому що сказала?

— Нічого. Сказала, що хочу додому.

— Але ж він вибачився за те, що був грубим із тобою.

— То було не по-справжньому.

— Добре, повірю тобі на слово.

— Просто хочу, щоб він знав: я існую в цьому світі.

— Як ти того побажаєш, мила.

Джойс сказала «мила», вимовивши це слово так, ніби то було перше слово якоїсь іноземної мови, яку вона вивчала.

Як випробування або своєрідне покарання Петті сказала:

— Можливо, мені здається, якщо він по-справжньому попросить вибачення, щиро, цього вистачить.

І уважно подивилася на матір, яка ледве стримувала радість (як здалось Петті).

— Мені це здається майже ідеальним вирішенням проблеми, — сказала Джойс. — Але лише в тому разі, якщо ти справді вважаєш, що цього достатньо.

— Ні, не буде цього достатньо.

— Перепрошую?

— Я кажу, цього не буде достатньо!

— Мені здалось, ніби ти щойно сказала, що буде.

І тут Петті розплакалась, невтішно розридалася.

— Вибач. — Джойс схаменулась і запитала: — Чи я тебе не так зрозуміла?

— Він зґвалтував мене, нібито мене й на світі не існує, ніби я — ніщо! Я, ймовірно, навіть не перша така!

— Ти не можеш цього знати, Петті.

— Я хочу до лікарні.

— Дивись-но, ми вже майже біля таткового офісу. Якщо ти не дуже сильно постраждала, ми б могли й...

— Я вже знаю, що він скаже. Знаю, що він змусить мене зробити.

— Він зробить лише те, що для тебе найкраще. Іноді йому складно це показати, але він любить тебе більше за все на світі!

Джойс не могла сказати інших слів, у правдивість яких Петті не бажала б повірити так сильно. Усією душею вона бажала, щоб то було дійсно так. Та й справді, чи став би батько піддражнювати її, хоча й досить жорстоко, якби не любив її, десь у глибині душі, любив більше за все на світі? Але їй уже сімнадцять, і вона не дурна. Вона знає, що можна любити когось більше за все на світі, але часом не так уже й любити — коли ти зайнятий іншими речами.

У робочому кабінеті батька смерділо нафталіном, бо це приміщення він успадкував від померлого старшого партнера і не став міняти ані килимів, ані занавісок. Одною з найбільших загадок було — звідки йде той сморід.

— Зіпсоване мале лайно! — такою виявилась відповідь Рея на розповідь доньки та дружини про злочин, який вчинив Ітен Пост.

— Не такий уже й малий, на жаль, — сухо всміхнулась Джойс.

— Він зіпсований малий, нікчемний недосвідчений юнак! — повторив Рей. — Яблучко від яблуньки...

— То що, ми тепер їдемо до лікарні? — спиталась Петті. — Чи до поліції?

Батько наказав матері зателефонувати доктору Зіпперштейну, старому педіатру, який працював на політиків-демократів від часів Рузвельта, й спитати, чи може він провести термінову консультацію. Поки Джойс телефонувала, Рей запитав Петті, чи знає вона, що таке зґвалтування.

Вона здивовано подивилася на нього.

— Просто хочу впевнитися... — зніяковів він. — Ти все знаєш з точки зору закону?

— Він мав секс зі мною проти моєї волі.

— Ти казала саме слово «ні»?

— «Ні», «не треба», «припини це». Взагалі, це було очевидно. Я намагалась подряпати його й відштовхнути.

— Тоді він лайно паскудне.

Вона ніколи раніше не чула, щоб батько промовляв такі слова, і була йому за це вдячна, але якось абстрактно, бо це було зовсім на нього не схоже.

— Дейв Зіпперштейн може зустрітися з нами в лікарні о п’ятій, — доповіла Джойс. — Він так обожнює Петті, що, гадаю, скасував би плани на вечерю, коли б то було потрібно.

— Точно, — погодилась Петті. — Безсумнівно, я — номер один серед його дванадцяти тисяч пацієнтів.

Потім Петті розповіла свою історію батькові, а той пояснив, чому тренер Нейджел була неправа і чому не можна їхати до поліції.

— З Честером Постом нелегко мати справу, — зітхнув Рей. — Але він багато добрих справ робить у нашому окрузі. Враховуючи його, гм, місце в суспільстві, таке звинувачення набуде величезного розголосу. Всі дізнаються, від кого надійшло таке звинувачення. Всі абсолютно. Чи буде від цього погано Постам — не твоя справа. Але запевняю тебе: ти врешті-решт почуватимешся набагато гірше, ніж зараз, під час попереднього слухання, під час самого слухання і в результаті розголосу. Навіть якщо ми виграємо цю справу. Навіть з умовним покаранням, навіть коли суддя заборонить журналістам писати про це. Все одно існуватимуть матеріали судового засідання.

Джойс нагадала:

— Нехай вона вирішує, а не...

— Джойс, — Рей заспокоїв її жестом, — Пости можуть дозволити собі будь-якого адвоката в країні. А щойно справа набуде розголосу, гірше підзахисному вже не буде. У Постів немає ніякого стимулу прискорювати хід справи. До речі, йому лише на користь буде побачити, як топчуть твою репутацію, чим сильніше — тим краще, навіть до початку суду.

Петті похнюпилась і спитала батька, як той гадає, що їй робити.

— Я просто зараз зателефоную Честерові, — сказав він. — А ти поїдеш до доктора Зіпперштейна й переконаєшся, що