Читати книгу - "По сусідству з дияволом, Наталія Савінова (SiN eVa)"

Через сорок хвилин Елліас сидів на кухні в квартирі сусідки і спостерігав, як вона готує каву йому і цьому хлопу, що так вільно розсівся за столом навпроти. Вони дійсно були зайняті курсовою, і коли Тесс відчинила двері, то в її руках були роздруківки та кольорові олівці. Дівчина виглядала втомленою та злегка перевантаженою інформацією.
– От, без цукру. – Усміхнувшись, Тесс на мить зупинила погляд на обличчі Елліаса. Вона вже не могла приховувати своєї закоханості у сусіда. Хоча і не бачила його останнім часом, та продовжувала постіно думати, і кілька разів писала йому повідомлення, які одразу видаляла. – Адже нічого не змінилося в твоїх смаках?
– Не змінилося. – ствердно відповів Елліас, насолоджуючись миттю.
Тесс залилася рум'янцем в черговий раз і заправила пасмо волосся, що випало, за вухо. Вона вже не знала нічого і не розуміла себе. Її почуття зрадливо маніпулювали нею та її поведінкою. Коли сусіда не було поряд, здається, вона могла дихати вільно. Тесс звертала увагу на інших чоловіків, наприклад на Деймона, що подобався їй дедалі більше, оскільки вони мали змогу познайомитись краще, і багато розмовляли на різні теми. Вона почувала себе з ним комфортно, у них були спільні інтереси та захоплення. Їхні знання та прагнення межували між собою на одному рівні.
Але варто було Елліасу повернутися, варто було побачити його сірі очі, як все навколо зникало. Здається, вона закохувалась у свого сусіда з кожним разом все сильніше і сильніше попри те, що він не був принцом на білому коні чи хлопцем з обкладинки глянцевого журналу. Він був іншим. Він відрізнявся від усіх своєю зовнішністю, своєю вдачею, своєю поведінкою, своїм голосом. А головне своїм ставленням до неї.
Тесс намагалася роздивитися в ньому щось відлякуюче, щоб їй було легше відмовитися від власної слабкості перед сусідом. Але її не відлякувало зовсім нічого, навпаки, все що мало стати жахливим ставало вабливим і одурманюючим. Шрам на щоці, татуювання, хижий погляд, його голос і дивна поведінка, все це притягувало її до нього. І вона зовсім не боялася Елліаса.
Тиша на кухні була органічною, але все ж лякаючою.
– Деймон один із найкращих студентів. – сказала Тесс, порушивши тишу, і посміхнулася, коли хлопець зробив їй комплімент у відповідь.
– Кращий серед найкращих, але тільки після тебе. – В його словах була правда. Він був одним з кращих, але все ж таки часто поступався місцем Тесс.
– Якщо вона краща за тебе, навіщо ти допомагаєш їй? – смикаючи пальцями по столу, Елліас скануючим поглядом глянув на Деймона, з обличчя якого щойно зникла посмішка.
– Тому що я трохи заплуталася. – відповіла Тесс. – У патофізіології я іноді плутаюсь. А моя курсова якраз на тему фаз патологічного процесу, а я в них не дуже розібралася.
Елліас хотів трохи понапружувати цього Деймона, але на його мобільний прийшло повідомлення про те, що всі на місці і чекають на нього. Відкладати збори не можна, адже справи «корони» не мають бути відкладеними тому що є пріоритетом. Він відповів Шраму, що підтягнеться за кілька хвилин, а сам уважно подивився на Тесс, яка так і не відводячи очей дивилася на нього.
Елліас помітив у її погляді зміни. Він вловив її живий інтерес і пелену нудотності, яка з'являється у тих, хто відчував закоханість і дивиться на об'єкт своєї любові. Він був приємно вражений усвідомленням такої правди, але водночас не хотів цього. Цілком не хотів зіпсувати життя цій наївній істоті, що вірить у нього.
– Я зайду пізніше. Сподіваюся, до мого повернення нікого зайвого не буде вдома. – з цими словами він повільно глянув на хлопця, що зробивши ковток свого чаю, закашлявся під гнітом тяжкості погляду.
– Ми майже закінчили. – Видихнула Тесс і хотіла додати, що скоро готуватиметься до сну, але промовчала, проводжаючи сусіда сумним поглядом.
– Дивний у тебе брат, – хмикнув Деймон, почувши двері, що гучно зачинились. – Чим він займається?
– Емм, я не знаю якщо чесно. Ми не мали змоги обговорювати такі теми. – посміхнулася Тесс, бентежачись своїм думкам про сусіда. – Він не такий дивний, як ти думаєш, просто недовірливий.
–Так - так. Воно й видно. – Встаючи з-за столу, Деймон потягнувся руками до стелі, розминаючи мязи. – Гаразд. Давай готуйся до захисту, а я піду собі, краще не злити твого брата.
– Дякую, Деймон! – Усміхаючись, Тесс дивилася на хлопця, що після відходу сусіда став цікавий їй трохи більше. Адже він був простим і реальним, і він був поряд. Останній тиждень досить часто. – Я вдячна тобі за допомогу!
– Досить дякувати, – хмикнув він, і запропонував, – давай перед захистом зустрінемось і тоді ти зможеш подякувати.
– Добре! – Кивнула Тесс і зам'ялася, не зовсім зрозумівши на що натякає Деймон. – Що ти маєш на увазі?
– Я просто хочу щоб ти спершу переглянула всю свою роботу і коли все перевіриш, тоді і подякуєш мені. – спокійно відповів Деймон і попрощався з Тесс, що наївно вірила у шляхетність свого одногрупника.