Читати книгу - "Фатальна ніч, Влада Клімова"

Прокинулись ми в Його спальні. Неперевершене, як все навколо, величне ліжко мого мільярдера було затишне і прекрасне.

– Доброго ранку, моя Зоре! – прошепотів Єгор, а я зітхнула й запала в Його очі. Обвила за плече, попестила щокою груди та проспівала:

– Володарю, доброго ранку! А як ми опинились тут? Я нічогісінько не пам’ятаю...

– Ти дуже солодко дрімала і я тебе приніс сюди. Якщо прокинулась, вже можна повторити: як божевільно я тебе кохаю? Та скільки б я не говорив, все ж буде мало, – прекрасний тихий грім звучав у скореному серці і я не витримала:

– Так... Кажи... Бо я тебе кохаю більше. Де взяти розуму і сил, щоб не померти від бажання розпорошитися в тобі?

А далі розуму мені не стало... Наш таємничий світ я не відкрию ні для кого! Він тільки мій, Його і мій! Не знала, не бажала, я про таке не мріяли та навіть не читала. А Він прийшов, заполонив і це не зміниться ніколи. Я жінка, що наповнилася Щастям.

Джордж обережно цілував мої сльозинки і танув та заговорив:

– Ти відпочинь, а я спущусь донизу та поганяю тих нероб. Вже як підуть на відпочинок, то потім не збереш докупи. Я повернуся через пів годинки. Ванна ось тут і там все є, що ти захочеш. Ми з одягом пізніше розберемось. О, як же тяжко покидати прекрасну Зореньку, а треба йти... Будь ласка, відпусти!

– Ні за що в світі... – прошепотіла я у відповідь і знову тягнулася до Його губ. Це вже був зовсім інший Берк! Він і раніше був хорошим, але тепер породистий швейцарський жеребець корився моїм чарам, як віск на сонці: м’яко та смиренно.

Він зник, а я оглянула хороми і задоволено зітхнула та голою пішла до ванної кімнати. Описувати знову? Так це, напевно, буде марна трата уваги й сил. Там було дійсно все: велика кругла ванна, чарівний світлий мармур стін підсвічували стильні лампи. Грайливі вітражі на вікнах впускали вранішнє яскраве сонце. Що ще? Та власне, як казав мій мільярдер: все що душа бажає.

Я набрала собі води та щоб хоч якось розібратись з шоком, котрий бринів у всьому тілі блаженством, слабкістю й вогнем – завмерла в пінці, наче риба. На хвильку відключилась та раптом в спальні чую звуки... О, Господи! Я ж гола, що робити? Та це був Берк.

Він заглянув до мене й жартома промовив:

– Яка приємна зустріч! Скільки разів я це тобі казав?

– Не пам’ятаю. Та здається кожен, як тільки бачив цю дурну істоту. Відразу посміхався й жартував. Ти незрівнянний і чарівний і я тебе кохаю божевільно... – не витримала я.

– Будь ласка, Зоренько, не спокушай. Я тут тобі замовив магазин. Привезли одягу, на вибір. Бо нам сьогодні конче треба потрапити до тата. Він з нетерпінням вже чекає, щоб познайомитись з Моєю зорею неба України. Це він сказав, не я! Так доля вирішила, що у спадок мені дістався дар кохати прекрасну українську жінку. Адже моя рідненька мама така ж чарівна, щира і багата сердечністю й теплом душі. Хоч це я зрозумів, коли тебе пізнав, моя кохана Зоренько. Давай, допоможу тобі піднятись...

Він обтирав мене пухнастим рушником, а я вся мліла і бажала померти кожної хвилини, щоб випадково не змінилось нічого у житті. Потім одяг мене в халатик, наче дитя, підняв на руки й поніс до ліжка.

– Любий, підожди! Не треба зараз, ти ж казав, що в нас сьогодні справ багато, – не знаю, як я це сказала, бо вже бажала всіх Його гріхів.

– Все! Я згадав про розум, – тяжко зітхнув мій мільярдер й заплющив свої карі очі.

Джордж телефоном наказав підняти нам вантаж, що вже чекав внизу. Ось він пішов на вихід і привіз на коліщатках кілька рейлів (вішачок з одягом).

Я була в повнім шоці! До мене ще ніколи у житті не проїздив бутік додому.  А тут, будь ласка, вже приїхав!

– Єгоре, не роби такого! Прошу, я ж можу звикнути до цього. А я звичайна жінка з комбінату, – обійняла я вдячно Берка і почала дивитися на речі. – Присядь на хвильку, я без тебе не хочу обирати...

Я відривалась знову, як дитина. А він блаженно посміхався та обирав таке, що пасувало його жінці. Через годинку ми зібрались, попили кави у їдальні й поїхали знайомитися з татом. Він жив тут недалечко. Так говорив Єгор. У місті Ньйон, трохи північніше від озера.

Для подорожі Берк обрав сьогодні чорного й стрімкого електрокара. Він за кермом наспівував веселу мелодію і виглядав, як хлопчик. Невже це я Його отак змінила? Був же серйозний чоловік, а зараз млів і посміхався, як сонечко до всіх.

Інший прекрасний дім стояв в оточенні таких же вілл. До нас, розкинувши обидві руки, галявиною поспішав високий сивий чоловік. Тепер я бачила свого Єгора десь років через двадцять. Їх схожість була неймовірна. Такі ж м’які та благородні риси і очі... Шовк очей у Берків був автентичним і спадковим даром.

– Привіт! Вітаю у родинному гнізді мою українську доньку. Яка краса! Це неймовірно, – він обійняв мене так само обережно і витончено, бо він Берк. Я зашарілась:

– Щиро дякую, мсьє. Так буде правильно? Чи краще сер?

– Ні, сонечко! Найкраще буде «татом». Прошу, до столу, – цей пан Ріхард був ще чарівнішим, ніж мій блаженний Берк. Я наче вже була в родині.

Так тепло й радісно не почувалась зроду. Після нічних пригод Кохання у мене й досі ще тремтіли руки, але я справлюсь і тепер. А Джордж наразі гордовито дивився на обох і світ здавався досконалим, як ніколи.