Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя прабабця Катирина" автора Eugenio Romany. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 20
Перейти на сторінку:
часом мені здавалося, що хтось грає зі світом у «доброго та поганого поліцейського», але задля того самого результату ‒ тримати його в покорі. А може, це були дві руки того самого тіла з однією головою? Бо як інакше пояснити, що спочатку ЗША будували радянському диктатору Сталіну танкові та авіазаводи, а потім ледь не програли йому в Кореї? Чи що в 1973-му році Політбюро комуністів буквально врятувало Захід від колапсу економіки, викинувши на світовий ринок нафту за заниженими цінами у відповідь на ембарго арабських нафтових королів-шейхів.

Та з ворогами американці розправлялися жорстоко. Чого варті розбомблені вщент Дрезден і Данціг, чи атомне бомбардування Японії? Вже пізніше, коли я міг порівняти два варіанти розвитку, мені часто закрадалася думка, що наш світ хтось зусиллям зіштовхнув із правильної дороги на якісь темні й криві манівці. Бо як інакше пояснити, що в 1914-му році стара мудра Європа зійшла з розуму та почала братовбивчу суїцидальну війну. Адже британський, російський та німецький імператори були близькими родичами ‒ кузени та їхній дядько. Результатом були не тільки загибель десятків мільйонів європейців і спустошені країни, розпад імперій та еміграція еліт, а й те, що на Паризькій мирній конференції найбільшою (понад 1300 осіб) була делегація американців. І взагалі, як могла Німеччина програти й капітулювати, якщо на її території не було жодного ворожого солдата? Європа з п’ятитисячолітньою цивілізацією, королівськими династіями, що налічували сотні поколінь, демократією ‒ найкращим суспільним устрієм ‒ стала бідним родичем кількох банкірських сімей та десятка найбільших транснаціональних корпорацій? Складалося враження, що спочатку Штати робили з СРСР бойового хом’яка проти Німеччини, потім ‒ з радикального ісламу проти СРСР, а в кінці кінців відгодували Китай так, що тепер не знають, що з цим робити. І все це заради того, щоб підім’яти під себе Європу? Як кажуть, запитань досі більше, ніж відповідей...

Потрапивши в Галичину в момент закінчення Великої війни я зрозумів, що можу втрутитися в гру на великій світовій шахівниці. А щоб не стати на ній розмінними пішаками, нам з сусідами треба не воювати, а об’єднатися хоча б у велику фігуру. До Пілсудського та Петлюри це потім дійшло, але було вже запізно. Та передусім потрібно було рятувати ЗУНР. Утім, ані Західно-Українською, ані Народною вона так і не стала. Ідея була в тому, щоб із землі розколу, вона стала об’єднавчим центром. На щастя, молодий Дмитро Вітовський першим мені повірив. Думаю, цього відчайдушного хлопця спонукало те, що через дев’ять місяців він мав загинути, повертаючись із Паризької мирної конференції, де так і не визнали його країну. Тому, маючи кілька книжок з історії Листопадового Чину, ми підкоректували хід подій, використовуючи післязнання. Проголосивши Русинську Республіку та перебравши владу від австрійського намісника у Східній Галичині, ми одразу ж  перенесли столицю новоствореної держави в Тернопіль, а звільнені від охорони держустанов війська взяли під охорону військові склади та залізницю. Таким чином нам вдалося озброїти три тисячі містян та жителів сіл навколо Львова. Тому польським «орлятам» довелося грабувати лише нечисленні мисливські склепи, що допомогло зберегти багато молодих життів.

 

Львівські орлята з польської пропаганди.

Ще більше зброї та амуніції було на складах у Перемишлі, тому туди Вітовський відправив загін на чолі зі своїм ад’ютантом чотарем Чучманом із детальними інструкціями щодо мінування стратегічного мосту та евакуації в тил взятих у полон рутунською самообороною польського генерала Пахульського та сотні його бойовиків. Складами ж зайнялися добровольці Дмитра Яроша. Ці хлопці вміли хом’ячити. Частина з них переправляла через відкритий мною портал сучасну зброю зі своїх закладок на випадок маштабної російської агресії, а частина зі знанням справи зайнялася логістикою та виготовленням бронепоїздів у залізничних депо Тернополя, Станіслава та інших міст Рутенії. Як то кажуть, дядько Гугл був їм у поміч. Доброармія була, свого роду, державою в державі та тодішньому президентові України вони були скалкою в оці. Тому з радістю взялися міняти світ, де Порошенко мав усі шанси стати просто баригою та сидіти в тюрмі.

Через два тижні склади були вивезені та розосереджені по залізничних складах вузлових міст. Українське та частина єврейського населення  евакуйовані зі Львова, а саме місто в міцному зашморгу повного оточення почало потроху голодувати. Звичайно, поляки теж могли проходити блокпости, але лише пішки, без зброї та майна. Останньою краплею, яка змусила Пілсудського до переговорів, був рейд бронепоїзда Відсіч до Кракова. Це було настільки несподівано, що поляки зуміли підтягнути артилерію лише перед самим містом. Та й це не допомогло. Навколо довжелезного бронепоїзда в радіусі п’яти кілометрів кружляли роями якісь велетенські «джмелі», і як тільки гаубиці готувалися відкрити вогонь, закидали розрахунки чугунними гранатами. Ввірвавшись у місто рутенські вояки на реквізованих фірах завезли на територію Вавеля багато мішків не то з цукром, не то із салітрою і обмотавши їх різнокольоровими дротиками видали ультиматум, що зрівняють цей національний символ Польщі із землею, якщо Пілсудський не прибуде на переговори до Перемишля. Якщо відповіді не буде через добу, русини почнуть розстрілювати щогодини по чотири терористи та їхнього керманича-генерала до кінця наступної доби... Оскільки вони були заарештовані зі

1 ... 15 16 17 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany"