Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Я не знала, що сталось між ними в минулому. Проте я знала, що не можу втратити Седрика. Щоб ми не говорили один одному, але за той час, що ми жили разом, ми точно стали друзями. Хто, як не друзі, будуть підстригати один одного і приносити ліки, якщо хтось з нас захворів? Саме Седрик був тим, хто завжди був поруч, навіть коли все здавалось безнадійним.

Так, він буває нестерпний і іноді мені хочеться його вбити. Проте… це ж Седрик! Що з нього взяти? Хіба я можу довго на нього ображатись? Звісно, що ні! Наші душевні травми і справді зробили нас ближче один до одного! Мене лякала одна тільки думка, що я можу втратити ще і його! Хто тоді даватиме мені ті магічні камені, якщо нудота повернеться? Або хто годуватиме мене, коли мій живіт настане настільки великим, що я вже буду ледве рухатись? З ким мені, врешті-решт, розмовляти?

Міхаель і так практично відвернувся від мене, нічого не пояснивши. Тож нехай Седрик хоча б залишиться. Я не впораюсь сама. Якщо так подумати, то я і не жила ніколи сама. Я не була пристосована до самостійного життя.

——— Елізо, досить! — закричав Седрик. — З нього вже досить! Заспокойся!

Він підбіг до мене і забрав з моїх рук меча. Потім притиснув мене до себе. Його обійми були міцними та теплими.

——— Ти вже його вбила! Все добре! Ти перемогла! З нього досить! 

Його слова повернули мене до реальності. Я подивилась на землю. Переді мною лежало настільки пошматоване тіло, що було важко зрозуміти, ким він був за життя. Кров була всюди. Її запах наповнював повітря, змішуючись з запахом землі. Це було настільки огидно і шокуюче, що на мить я відчула нудоту. Тоді я підняла очі і побачила обличчя Седрика біля свого.

Відразу ж відштовхнула його з ляпасом, але він лише посміхнувся і провів рукою по червоній щоці.

——— Схоже, що ти прийшла до тями, — сказав він так, наче нічого страшного і не сталося.

——— Ще раз так зробиш, — з погрозою направила я на нього палець, але він не дав мені закінчити речення.

——— І ти мені відірвеш все, що тобі не подобається, — засміявся він. — Знаю, але, повір, нічого хтивого зараз в мене в думках не було. Можливо, тебе це здивує, але чоловіки думають не тільки про це.

——— Але все ж таки думав! — спробувала я його підловити.

Та він ще більше розсміявся. Але потім подивився на тіло і вираз обличчя відразу ж змінився. Зосереджено створив вогняний шар — тіло запалало, і запах паленого м'яса поширився навколо. На запах та дим почали збігатись люди. Проте, побачивши Седрика, ніхто не посмів нічого сказати. Всі стояли мовчки, наче боялися порушити цю мить.

Тільки згодом до нас підійшов той чоловік, що ще нещодавно сидів в готелі навпроти Седрика. Він виглядав трохи збентеженим, але в його очах був слід захоплення і поваги.

——— Невже ви так швидко знайшли того маніяка? Пане Ганц, ви не припиняєте мене дивувати! Ввечері я відправлю до вас своїх людей з винагородою!

Седрик хотів заперечити. Але я почала вести його вбік лісу, повторюючи:

——— Так-так, роботу виконано! Нам вже час!

Тільки коли ми відійшли достатньо далеко, Седрик все ж наважився запитати:

——— Навіщо ти збрехала? Я ж нічого не зробив!

——— Але зробиш! — спробувала я підбадьорити його. — Прямо зараз ми вирушаємо на те кляте поле!

Проте його думки в той час були зайняті чимось іншим, хоч він і намагався посміхатись. Думками він, гадаю, був все ще біля палаючого тіла. Седрик знав Флокса з дитинства і часто бачив, як той читав записи ельфійських літописів. Зазвичай, вони були ретельно сховані від сторонніх очей. Але, якщо ти майбутній король або керуєш тим, що люди зазвичай називають армією, перед тобою відкриваються будь-які двері. 

Проводячи години, а іноді й дні в храмі, і занурюючись у минуле, маршал був зачарований історіями про великі битви та героїчні вчинки своїх предків. Особливо його цікавили розділи, де йшлося про протистояння з вампірами. Ці історії описували криваві битви та те, з якою жадібністю вампіри знищували цілі міста, стираючи кордони між країнами. Було там і про те, як зрештою ельфам довелося визнати, що вони не здатні самотужки перемогти короля вампірів. Той, хто був тоді дияволом, згодився допомогти лише один раз. Проте чомусь не вбив короля вампірів, а тільки ослабив, вирвавши нутрощі. Флокс детально вивчав цю частину історії ельфійського народу. Казав, що обовʼязково настане час, коли він позбудеться всіх нечистих. Чи не з того часу в нього випадково зʼявилась думка, що все, що не має звʼязку з ельфами, походить від диявола? Чи не тоді він вдарився в релігію?

Думавши про того, кого всі запам’ятали, як маршала, наче в нього ніколи і не було імені, в голові Седрика було лише одне питання: чому я так легко перемогла його? Маршал же був досвідченим воякою, відомим своєю майстерністю і хитрістю. Його навички бойового мистецтва були легендарними, а його бойовий дух — незламним. Та й магічний символ мав захищати його, створюючи невидимий бар’єр проти будь-яких атак. 

Після того, як Седрик уклав угоду з Люцифером і отримав мітку на лоба, тільки ельф міг нашкодити ельфу. То чому він помер? Всю дорогу Седрик дивився на мене з-під лоба, і лише через дуже багато років, я змогла зрозуміти, про що саме він тоді думав.

Якось він сказав мені, що я така ж дурепа, як і він. Схоже, що це було правдою. Інакше я не можу пояснити все те, що відбувалось далі. Звісно, можна звалити все на гормони. Та я не буду…