Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

——— Із Харексу зникло вже пʼятдесят людей! — втрутився другий чоловік. — Це просто жахливо! Таке враження, ніби хтось навмисно почав там полювати!

Седрик байдуже поставив чашку і провів поглядом по обличчям всіх, хто стояв біля нього. Він здавався незворушним, ніби чекав, що вони пропонують йому натомість.

——— Не хвилюйтесь, пане Ганц, гроші не проблема! Знайдіть того маніяка, а ми вже віддячимо вам, як годиться! — заявив чоловік, що сидів поруч. — Заявляю вам це офіційно від імені всієї міської ради Айрісвілю.

——— Харекс також в боргу не залишиться! — підхопив інший, киваючи головою.

——— І Трокс! — додав ще один.

——— І ми ще додамо! — почали вигукувати один за одним чоловіки.

Їх голоси почали буквально змішуватися в єдине прохання про допомогу, перетворюючись в гул. Люди навколо нас все голосніше і голосніше повторювали свої слова. Обличчя червоніли, а жести ставали все більш розпачливими. Всі вони, здавалось, говорили одночасно, і їхні голоси злилися в хаотичний хор, який наростав.

Тоді Седрик глянув на мене.

——— Мені треба порадитись із сестрою! — промовив він, піднімаючи руку, щоб усі заспокоїлись.

Невдоволено всі почали розходитись, кидаючи в мій бік погляди. Вони не розуміли, чому Седрик не відповів їм відразу. Проте в нього були на те причини. Він сумнівався, хоч і не показував цього. Тільки коли я сіла поруч, Седрик, озираючись, тихо запитав:

——— Хтось з ваших?

Я замислилась. Не було схоже, щоб до цього мали хоч якусь причетність вампіри. Хоча вони нещодавно обрали собі нову королеву. Тож таку можливість відкидати не варто. Цілком можливо, що Лючія таким чином вирішила збільшити популяцію вампірів. Якщо це так, чи знають про це найстарші вампіри? Скоріше за все, що знають і навіть схвалюють. Вони ж з таким захопленням говорили про Карлоса! Їм тільки і потрібно, щоб ними керував хтось жорстокий і кровожерливий. Вони не хочуть брати за все відповідальність на себе. Ім набагато легше підкорятися комусь. І якщо це так, тоді Седрик може опинитись в невигідному становищі.

В моїй голові крутилися десятки думок, і кожна з них була ще більш тривожною, ніж попередня.

——— Я піду з тобою, — сказала я Седрику, коли ми вийшли з готелю.

Це було надто неочікувано для нього. Він зупинився, випадково врізавшись в якогось чоловіка, який проходив повз.

——— Ні, ти підеш додому! — гиркнув він невдоволено на мене.

Потім, немов прийшовши до тями, кинув в бік незнайомця:

——— Вибачте, — і потягнув мене за руку вперед.

Але незнайомець продовжував стояти і дивитись нам в спини. Його погляд був важким і підозрілим. В голові промайнули події пʼятирічної давності. Тоді він стояв посеред нічної вулиці, оточений ельфами з різних боків. З кожною секундою їх ставало все більше. Їхні обличчя були освітлені тривогою і сумнівом, а він дістав свій кинджал і направив його на юнака, що сидів поруч на землі.

——— У нашого короля не було нічого подібного на лобі! — закричав маршал. — І наш король точно не володів силою, здатною захиститися від нежиті. Ти лише демон, що схожий на нашого загиблого короля!

——— Тоді подивись на моє праве плече! — процидів крізь зуби Седрик. — У всіх членів королівської сім’ї є велика родимка на плечі у вигляді квітки!

Маршал, зупинившись на мить, вдивлявся в очі Седрика, шукаючи в них правду. Його погляд був холодним і пронизливим, наче він намагався зазирнути в саму душу юнака. Ельфи навколо зачаїли подих. Кожен чекав, що буде далі. Тиша навколо була настільки глибокою, що можна було почути, як шурхотять листя під ногами. В повітрі витала напруга, немов весь світ завмер в очікуванні.

——— Це ж не для кого не секрет, демоне! — раптом вигукнув маршал. — Ти міг підробити родимку! 

Його слова пробудили нову хвилю шепотів серед натовпу. Ельфи дивилися один на одного. А наступного ранку Седрика стратили на головній площі, спаливши на вогнищі. Спостерігаючи за стратою, ельфи шепотілися між собою, не впевнені, чи зробили правильний вибір. Та маршал, якого, між іншим, звали Флокс, всі ці роки вважав, що саме він поклав край пануванню нежиті. Він вважав себе героєм, спасителем свого народу. Проте щойно він зустрів когось, у кого був такий же голос, як і у страченого демона, і така ж мітка на лобі. Тож він не вигадав нічого кращого, як піти слідом за нами.

Вийшовши з міста, Седрик нарешті відпустив мою руку.

——— Ти нікуди не підеш! В твоєму стані це занадто небезпечно! Йди додому! — Його голос звучав різко, і це викликало всередині мене протест.

——— Ні, — крикнула я, — я нікуди не піду! Особливо, якщо до цього можуть бути причетні вампіри!

——— Я запитав лише для того, щоб хоч трохи мати уявлення, проти кого мені доведеться битись! Від цього залежить, яку зброю мені брати і які зілля! Я маю добре підготуватись!

——— Проте ніхто не знає краще про вбивство вампірів, як інший вампір! Я стану тобі в нагоді!

Але Седрик не здавався. Я також не здавалась. Ми так довго сперечались, стоячи посеред дороги, що ледве не прогавили мить, як Флокс почав наближатись до нас. Його кроки були швидкими і впевненими. Очі випромінювали лють. 

Седрик відразу ж закрив мене своєю спиною і почав створювати вогняний шар. Востаннє я бачила, як він робив це, коли ми боролись проти Ярослави. З тих пір вогняний шар став значно більший і на його створення Седрик витратив набагато менше часу, ніж минулого разу. Його руки рухалися швидко і точно, немов він був народжений для цього.

Проте Флокс встиг ухилитись і дістав свого меча. Лезо блиснуло у променях сонця, відбиваючи світло, і Флокс вигукнув з ненавистю:

——— Цього разу я вбʼю тебе, демоне! 

Він замахнувся мечем, але Седрик підстрибнув і вибив ногою меча з його рук. Меч впав на землю з глухим стуком, перекочуючись по гравію. Вирішивши зробити хоч щось, аби довести Седрику, що я ще здатна битись, я спробувала розчинитись в повітрі. Хотіла зʼявитись за спиною Флокса, встромивши свої ікла в його шию, як це робила зазвичай. Проте я не змогла. Всі мої спроби були марними, і я відчула, як мене охоплює паніка. За той час, що я носила дитину Міхаеля, моє тіло втратило усі властивості, яке мало раніше. Я більше не була вампіром. Я стала звичайною жінкою. І зрозумівши це, я голосно закричала, піднявши того меча і побігла на Флокса. Моє серце калатало, як божевільне. Адреналін захлеснув мене повністю.