Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

– Я ж нічого тобі не зробив поганого, за що ти мене б’єш? – казав хтось схлипуючи. 

– А тобі щось не подобається? Весь ходиш тут, розумник, до дівчат наших заграєш, – невідомий підійшов і влупив лежачого ногою в живіт. – Ти себе в дзеркало взагалі бачив, всезнайка? Прищавий очкарик, – він засміявся. 

– Я лише хочу з ними спілкуватись… і… і… дружити, – тому хлопцю що прилетіло важко давалося кожне слово. Потім він щось нерозбірливо сказав. 

– Тобі дівчину захотілося помацати чи що? За цицьки, за сраку? Та подивись на себе, на тебе навіть наша повариха не гляне, а тут до наших дівчат. Ще раз до них заговориш, я тебе так поб’ю що мама рідна не впізнає. Зрозумів мене, очкарику? – він знову вдарив того хлопця в живіт. – А як до Ольки моєї заговориш, то взагалі… 

Я вдягнувся вже повністю. Взагалі мені повинно бути всеодно на те, хто там і як виясняє відносини один між одним. Але я чомусь вирішив заступитися за слабшого. Цим слабшим виявився Вадим з моєї групи. Він лежав на підлозі, в нього була розбита губа, яка напухла і була червоною від крові. Під лівим оком в нього красувався фінгал. Здавалося, що замість ока, він запхнув собі туди свіжу сливу. 

– А ти ще що тут робиш? Підслуховуєш? Ану геть звідси, бо зараз і тебе відгамселю! 

Це мені казав якийсь тип, віком приблизно як я, але виглядав він старше. Від його бритої голови відскакувало світло, а лицем він був схожий на зека з Лук’янівського СІЗО. Я знаю, що по зовнішності людину не судять, але тут в дію вступили й інші фактори, такі, як його манера мови і вибрики. 

Я посміхнувся, а в голові сміявся на повну. Це він каже мені? Він що, безсмертний? Після таких погроз тільки сміятися залишається. Так, як в мене батько в свій час служив в армії, то з мене вирішив робити справжнього мужика, тому він записав мене на бокс до свого друга, з яким служив. Мати хотіла записати мене на співи, але тато сказав бокс, значить – бокс. А ходив я довго, ще як маленьким був. З дванадцяти років, якщо не помиляюсь. Одне з головних правил, які я виніс із занять, так це те, що якщо до тебе хтось пристає на вулиці, або навіть словом якимось образливим назвав, то краще проігнорувати. Бо не дай Бог вдариш сильно і він помре, то буде тюрма. Так він говорив мені і тим з ким я займався, а після того, як він всіх відпускав, він підходив до мене й пошепки казав, що якщо я вже все таки й захочу когось побити, то це треба робити так, щоб ніхто не бачив. Або бити без фанатизму. 

– Дивись, зараз я тобі розкажу, як буде. Ти замовкаєш і йдеш звідси, – пальцем показав на двері. 

– Ти як зі мною розмовляєш? Та я тебе… 

– Писок закрий, і йди геть звідси. Я не зрозуміло висловився? 

Він стояв, як вкопаний, а потім полетів на мене з кулаками. Що ж, це було не дуже розумне рішення. Він отримав від мене прямий удар в живіт, після цього лівий боковий в бороду. Він відійшов від мене на декілька метрів. Він держався за живіт двома руками. Піднявши на мене очі, я побачив, як в нього сльозяться очі. Він вирішив побігти на мене. Йому навіть вдалося мені зацідити один раз в лице, а другий в живіт. Я його відкинув від себе. Той геть розтаяв. 

– А що таке? – казав я. – Маленький, ти що, плачеш? Тобі бо-бо? 

Він полетів на мене з нову з кулаками, за що отримав кулаком в ніс, а другим – в бороду. Цей дурник впав і почав плакати, в той час, як яскраво-червона кров стікала по обличчю й падала на його чисту білосніжну сорочку. Лише на краватці не було видно її, через те, що вона також була червона. 

– Ти… Ти знаєш чий я син? – казав він ковтаючи сльози. – В мене… в мене… в мене батько… 

– Рот закрий, – гаркнув на нього я беручи однією рукою за рубашку, а другу зжавши в кулака, підніс до його обличчя. – Мені насрати на твого батька, на твою матір, брата, діда, бабу, собаку, второпав? Якщо я ще раз побачу, як ти, мудак, самостверджуєшся за рахунок слабших, як ти їх б’єш, принижуєш перед іншими, я тебе заб’ю, як свиню. З цього моменту він, – я кивнув на Вадима, який ледь стояв на ногах, – буде спілкуватися з тим, з ким захоче, і не тобі це вирішувати. І якщо ти, сука, ще раз на мене підеш з кулаками, я тобі ноги поперебиваю на очах твого батька. Все зрозумів? 

Він почав дуже сильно скиглити, йому було важко дихати через страх. Все що він зміг зробити, так це кивати головою. Його очі бігали в усі сторони. Навіть на Вадима дивився, шукаючи в ньому свою допомогу. 

– А тепер, біжи звідси, і чим швидше, тим для тебе й краще, і якщо тебе спитають що з тобою трапилося, скажеш що ти послизнувся й впав. А тепер біжи. 

Я відпустив його і відійшов. Він так і лежав на підлозі плачучи. 

– Я сказав біжи, – прошепотів до нього я. 

І він побіг. З такою швидкістю не всі спортсмени бігають. Мені здалося, що якби він змагався з Усейном Болтом, то другий програв би. 

– Спасибі, – промовив до мене Вадим простягаючи руку, – він би мене тут ще гамселив би й гамселив. 

Я пожав йому руку і почав його обдивлятися. Йому сильно дісталося, тут потрібно йти до лікарки. 

– Зараз підеш до медпункту, хай тебе обдивляться, може він тобі щось і зламав. 

– А ти не міг би піти зі мною? – спитав він з надією, що я скажу так. – Просто мені трохи страшно буде йти самому, бо якщо вони мене перестрінуть, то…