Читати книгу - "Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я дивлюся на стелю, на це нескінченне мовчання, яке оточує мене. Воно тисне, немов намагаючись розчавити. Моя голова паморочиться від думок. Я більше не можу так жити. Але як зупинити це? Як повернути те, що ми втратили?
Я заплющую очі, намагаючись хоча б на хвилину вирватися з цього болю. Але він залишається зі мною. Він нікуди не йде. І в цьому вся проблема. Біль стає частиною мене. І я більше не можу від нього втекти.
Валя заходить до мене вранці. Її тихі кроки лунають у коридорі, і я чую, як вона обережно відчиняє двері. Я знаю, що вона відчуває щось. Вона вже давно зрозуміла, що щось не так. Моя старша донька завжди була розумною і чуйною. Вона бачить, як я страждаю. Але вона ще не готова поставити ці запитання. Вона боїться почути відповіді.
- Мам, - пошепки вимовляє вона, сідаючи на край ліжка. Її руки нервово стискаються на колінах. Я бачу, як їй важко.
- Привіт, - тихо відповідаю я, не піднімаючись. Я все ще лежу в ліжку, хоча всередині мене все кричить про те, що потрібно встати, піти, щось зробити. Але я більше не можу рухатися. Я застрягла тут. У цій порожнечі.
- Ти не бачила тата? - нарешті запитує вона. Її голос звучить насторожено, ніби вона боїться, що її слова відкриють нову рану.
Я киваю. Так, я бачила. Я бачила його, але він більше не мій. Він більше не з нами.
- Він знову був на роботі допізна? - продовжує Валя, намагаючись приховати своє занепокоєння за простою фразою.
- Так, - коротко відповідаю я, не бажаючи вдаватися в подробиці. Що я можу їй сказати? Що тато більше не любить маму? Що він навіть не намагається це приховати?
Валя мовчить, але я бачу, як її очі опускаються, як вона кусає губу. Вона знає. Вона розуміє більше, ніж мені б хотілося.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська», після закриття браузера.