Читати книгу - "Малиновий пелікан"

хочеш чи не хочеш, а прийдеться триматися. Значить, треба підправити конституцію і наступні вибори провести зі стовідсотковою гарантією виграшу. Якщо вибори справжні, то стовідсоткової гарантії немає ні в кого, а якщо інші, то тут треба залучити чарівника Ч. Чарівник зробить так, що інші кандидати, якщо мають бодай найменший шанс, будуть зняті з перегонів на самому початку і будуть замінені підставними, але про всяк випадок і підставним розгулятися ніяк не дадуть. Також чарівник Ч. проведе і вибори в наш начебто парламент зі стовідсотковою гарантією, що він весь буде слухняним і зайвих запитань ніколи не поставить. Зауважимо, що вибори чесні коштують чималих грошей. Вибори нечесні вимагають іще більше вкладень.

Нагадую, що все це мені пояснює мій друг Акуша.

– Тепер, – каже він, – дивись, що виходить. Вибори пройшли з грубими порушеннями. Вони настільки грубі, що люди, велика маса, не витримали і вийшли на вулицю з протестом і вимогою повторних виборів. Можеш ти це допустити? Якби не той мільярд, який ти вкрав спочатку, ти міг би вийти на вулицю, очолити цей протест, розпустити парламент і освіжити свою владу, вливши в неї нову енергію. У крайньому випадку, піти з честю. Але ти вже цього зробити не можеш, і тобі доводиться стати диктатором. Керівників протесту – у кутузку, решту – кого задобрити, кого залякати. Для цього потрібна поліція, готова виконувати будь-які накази, підкуплені слідчі, продажні судді. Їх всіх потрібно заохочувати, підвищувати їм зарплати, спокушати їх іншими пільгами, а їх чесних колег так чи інакше відсувати від справ, аби правосуддя в жодному разі не змогло запанувати. У суспільстві, в певному середовищі, невдоволення наростатиме. Щоби воно не розповсюдилося в широких масах населення, його слід душити в зародку. Репресіями, загрозами репресій, оголошенням особливо невдоволених іноземними агентами, п’ятою колоною, ворогами вітчизни. Треба створити величезний і вмілий пропагандистський апарат, який вихвалятиме твої дії і чорнитиме твоїх супротивників. На все це витрачаю величезні гроші. Ставши диктатором, ти втрачаєш здатність тримати біля себе обдарованих людей. Все більше тебе оточують люди, що вміють лестити і піддакувати, але все менш компетентні. Державою керують усе гірше і десь щось горить, щось валиться. Радники дають дурнуваті поради. Приймаються помилкові рішення. Наприклад, вирішити якусь проблему за допомогою маленької переможної війни? Вдалося. Захопити якусь територію без єдиного пострілу? Вдалося! Народ тріумфує. Рейтинг росте. Але при захопленні території радники і ти сам не прорахували, у скільки обійдеться її захоплення, утримання і підтримка. Чи не стане ця територія поперек горла? Поки що все йде добре і виникає спокуса захоплення ще однієї території. А тут сторона, що поступилася першим шматком, раптом спротивилась і просто-таки за наступний шмат вчепилася. Розпочинається війна і йде не так, як ти розраховував. Кров, злочини, помилки і втрати. Все це коштує вже дуже великих грошей. А ще виясняється, що крім тебе, твоєї країни і країни, на яку ти напав, є іще зовнішній світ, який чомусь не залишається байдужим, починає тебе побоюватись і, побоюючись, пропонує відступити або хоча б зупинитися. Ти відступати уже не можеш, тоді вони проти твоєї країни здійснюють недружелюбні дії, приймають якісь санкції і, не розуміючи, як далеко ти збираєшся зайти у своїх амбіціях, розпочинають зміцнювати оборону. А ти, звичайно, сприймаєш це як виклик і зі свого боку розпочинаєш зміцнюватися. Витрачати більше грошей на армію, на озброєння і переозброєння. Бюджет все більше орієнтується на війну, на велику війну, здійснюються вже зовсім безумні, безглузді і непосильні трати на виготовлення нових ракет, кораблів, літаків, танків і гармат. У результаті всього величезного бюджету величезної країни дев’яноста восьми відсотків його не вистачає, щоб замістити двохвідсотковий збиток, нанесений тобою з самого початку. А тим часом нафта дешевіє, рубль падає, все дорожчає і значній частині населення вже не вистачає грошей ні на їжу, ні тим паче на ліки. Невдоволення зростає, зріє щось на кшталт бунту, і ти, не знаючи, як з цим справитися, готовий на все для збереження своєї влади, свободи і життя. Намагаючись зміцнити систему, ти розставляєш на всі ключові пости людей, що демонструють тобі відданість, а насправді безпринципних і продажних. Саме тому, що вони продажні, і відданість їхня такої самої якості. На випадок чого, вони тебе, не гаючись, здадуть, пов’яжуть і доставлять на місце звершення правосуддя. Ти, вже не зважаючи ні на які витрати, знову зміцнюєш армію, зміцнюєш свою охорону, зміцнюєш поліцію (нікому з них при цьому не вірячи), ти для можливого розгону людей виробляєш запаси гірчичного газу, закупляєш водомети, заздалегідь дозволяєш поліцейським на випадок чого застосовувати зброю. Але бувають же випадки, коли водомети не допомагають, а поліцейські відмовляються стріляти в людей. І все це тому, що колись ти піддався жалюгідній по суті спокусі украсти мільярд. Утім, коли ти побачиш, що у тебе вже виходу немає, ти зрозумієш, сім бід – один одвіт, і до вкраденого мільярду можна, не боячись, додати іще хоч сто-двісті-триста, для максимальної суворості можливого суду і першого мільярду буде досить.

Все це Акуша роз’яснював мені на пальцях, коли ми сиділи в нього на розваленій його веранді і пили самогон чи, як він його називав, кальвадос, його власного виробництва з його ж яблук. А потім я пішов до себе, ліг і довго крутився і лише близько трьох ночі щойно заплющив очі, він мені подзвонив і, не поцікавившись, чи не дуже пізно, доповнив свої міркування про вартість першого украденого мільярда думкою, до якої я дійшов власним розумом:

– Слухай, забув сказати ще ось що. Укравши мільярд, виправляючи конституцію, посилюючи поліцію, фальсифікуючи вибори, він повинен і можливого наступника підібрати, котрий вже щось украв, який, якщо і змінить його при житті, то сам, в усьому цьому забруднений, розкривати його не посміє.

Над чим ви зараз працюєте?

Пригадані мною міркування Акуші навіяли мені смутні думки, що якщо він правий, то немає жодної надії, що у нас у хоч трохи осяжному майбутньому на вершині влади може опинитися чесна людина. В усякому разі мені до цього за допомогою кліща чи без нього вже не дожити.

Щоб відволіктися від таких думок, я переключився на дурницю: зосередив свою увагу на якомусь апараті, який зеленими і червоними індикаторами переморгується.

– Цікаво, – питаю Зінулю, – що це у вас за прилад?

– А я не знаю, – стенула вона плечима.

– Як не знаєте? – здивувався я. – Він для чогось же потрібен.

– Не знаю, навіщось, може, і був потрібен,