Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Від мене ви що хочете? - стримано запитала вона.

Замість нормальної відповіді вклинилося знущання Влада:

- Під час ваших милих бесід згадаєш, що ми знайшли особистий щоденник Філіпа. Мій улюблений сусід точно захоче дізнатися, що там. Цим він себе і видасть.

- Це неправда.

- Але ти не знаєш цього напевно. Випадково почула від нас, потім випадково розбовтала йому.

- Гаразд, - здалася Аня. - Якщо це допоможе довести його непричетність, то я згодна.

- Із цього й треба було починати.

Влад щасливо розтягнувся на ліжку, сховавши руки під подушку. Потягувався, намагаючись прогнати залишки сну, а потім намацав те, що миттю привернуло його увагу. З-під подушки він дістав книжку.

- Книжковий злодій, - захоплено вимовив він. - Я візьму почитати.

- Бери, - погодилася Аня. - Тільки якщо пообіцяєш, що ніколи більше не опинишся в моєму ліжку.

- Гарантувати не можу, - Влад втупився в книжку.

Пробігся очима по ідеально рівних буквах, вдихнув аромат нових сторінок, аж дух перехоплювало. Якби в цьому світі були парфуми із запахом свіжої книжки, він би, без сумніву, купив їх.

- Ти ж її кілька разів читав, - згадав Коля.

- І ще кілька разів перечитаю. Вона мені подобається.

- Ти унікальний експонат.

- До речі цікаве спостереження, - Влад відірвав погляд від сторінок. - Всі дівчата шаленіють від чоловіків, які читають. Не знаю, як це працює, але це працює. Візьму на роботу, все одно робити нічого.

- Чуваче, ти працюєш охоронцем у нічному клубі, і ти дійсно думаєш, що відвідувачки цього закладу звернуть увагу на тебе з книжкою?

- Той факт ніяким чином не пов'язаний з моїм бажанням читати на роботі.

- Я зрозумів. А тепер ходімо, не будемо заважати Ані.

12

З пар Влад ішов сонний і зморений. Виною тому була робота, яка не давала йому змоги нормально висипатися: він повертався додому під ранок, а вже за кілька годин мусив збиратися на заняття. Такий розклад поступово наповнював його світ ненавистю, змушуючи виплескувати роздратування на оточуючих і знаходити в цьому дивну насолоду.

Крокуючи коридором, Влад миттєво підбадьорився. Спогади про останні розмови з друзями змусили зупинитися і зайти на кухню, де він побачив старосту їхнього поверху - Мирославу Демидову. Невисокого зросту, з маленькими плечима і пишними стегнами. Її яскраво блакитні очі, сховані за окулярами, мерехтіли під світлом кухні, а темне волосся, акуратно підстрижене під каре, спадало на обличчя. Вона стояла біля плити й курила айкос, іноді поглядаючи на чайник.

Влад здригнувся від запаху. Айкос завжди викликав у нього огиду, але сьогодні він готовий був стерпіти це, адже розмова з Мирославою важливіше.

Ця дівчина мала хорошу репутацію серед чергових гуртожитку і більшості викладачів в університеті. Вона часто брала ініціативу у свої руки, а також відповідала за вибрики інших. Того фатального дня Мирослава теж намагалася стежити за порядком: контролювала, щоб ніхто не курив траву, не блював у вікно і не спалив половину гуртожитку своїм вічним вогнем, але найстрашнішого вона запобігти не змогла. Та й не повинна.

- Привіт, - Влад натягнув широку посмішку і скинув рюкзак із плечей.

Мирослава злякано повернулася, немов її впіймали за чимось забороненим.

- З такою посмішкою ти зі мною ще не вітався, - зауважила вона. - Що тобі треба?

- Ну що ти відразу починаєш? - цокнув Влад. - А взагалі так... Я запитати хотів. Першого вересня ти була сама твереза, може, бачила чи чула щось підозріле?

- Не знаю, що у твоєму розумінні підозріло, - задумалася Мирослава. - Ніхто нічого не бачив і не чув. Тут були всі свої, можеш список скласти, якщо всіх не згадаєш, звертайся. Здається, приходило кілька людей не з нашого поверху, ти й сам знаєш.

- Не впевнений.

- Ще ремонтник вештався біля вашої кімнати, якраз за кілька годин до початку вечірки.

Вперше Влад почув щось корисне. Перекрутив у голові все, що знає про цю людину, і дійшов висновку, що не знає нічого. А треба.

- Що можеш розповісти про нього?

- У сусіда свого запитай, мені здавалося, вони спілкуються, - порадила Мирослава. - Хоча на вигляд Тоха - нормальний хлопець, не думаю, що він до цього причетний.

Влада вразило те, як ставилася до ситуації Мирослава. Мабуть, вона була єдиною людиною, яка не вірила чуткам і не знущалася, коли в інших горе. В будь-якій ситуації вона залишалася нейтральною. Напевно, тому її всі так цінували.

- Ти так серйозно говориш про це, - Влад висловив свої думки. - Навіть не станеш переконувати мене, що Філ зробив це сам?

- Ні. Ви були його друзями, вам краще знати.

- Які правильні слова. Ціную, - він дружньо поплескав її по плечу. - Ще запитання: до гуртожитку може потрапити сторонній?