Читати книгу - "Право на щастя, Ірен Вастро"

«Здається життя починає налагоджуватися»- думала я про себе. Ми переїхали в нову квартиру. Це квартира бабусі Руслана. Вона залишила її йому в спадок. І він дозволив в ній жити за комуналку. Я  спочатку не хотіла приймати його пропозицію, але зрозуміла, що моя гордість лишить моїх батьків комфортнішого життя, плюс тут знайти роботу можна значно швидше, ніж в тому районі, що ми жили.  Декілька днів ми з Русланом наводили там лад і ось ми вже тиждень в ній живемо. З Русланом ми зустрічаємося і я дуже щаслива поряд з ним. Він майже щодня придумує для нас романтичні побачення. На роботі отримала нову посаду – помічниці генерального і тепер майже завжди разом з коханим.

-Доброго ранку.- вітаюся з усіма, прийшовши в кафе.

-Доброго ранку.- вітається всі.

-Доброго ранку,- каже Христина з сумом.

-Христино, щось сталося?- питаю.

-Так.- каже крізь сльози.-Мій хлопець  не відповідає на дзвінки. Вже три дні.- каже вона.

-Але ж ти знаєш, який зв’язок там на війні. – кажу я, даючи їй хустинку.

-Знаю. Але я боюся, щоб з ним нічого не сталося. Я закохалася в нього.- каже вона.

-Все буде добре. Ярослав у тебе міцний горішок.- кажу я.

-Ти думаєш?- питає подруга.

-Ну, звісно. Скоро зателефонує.  Ти тільки чекай.- кажу та обіймаю подругу.

Втішивши подругу йду на робоче місце, де мене вже чекає квіточка каланхоє в горщику. Її квіточки рожевого кольору  створюють для мене гарний настрій на весь день.

-Привіт.- каже коханий підходячи з-заду та цілуючи в щічку.

Обертаюся та цілую ніжно в губи.

-Дякую, за таку красу.- кажу я.

-Все для тебе.- каже він мені в губи.

-Які плани на вечір?- питає опираючись на мій стіл.

-Навіть не знаю. Все залежить від боса та розпорядку його дня.- кажу я всміхаючись.

-Я з ним домовлюся.- каже він загадково всміхаючись.

-Ну тоді я вільна.- кажу тихо.

-Тоді чекай сюрпризу.- каже хлопець.

День минає продуктивно і тому мабуть на диво швидко. Ми їдемо до мене додому. Це я помічаю дивлячись у вікно.

-Куди ми їдемо?- питаю.

-Побачиш.- каже загадково всміхаючись.

Ми спиняємося біля будинку.

-Що ти задумав?- питаю.

-Зараз побачиш.- каже Руслан.

Заходимо в квартиру. Нас зустрічають мама з татом. Руслан вручає їй квіти, батьку, пляшку вину. Заходимо в кімнату, де я бачу брата.  Кидаюся йому в обійми.

-Ти як тут?- питаю з радісними сльозами на очах.

-Приїхав на тиждень у відпустку.- каже він.

Бачу перед собою змужнілого чоловіка, зі знайомими, добрими, але сумними очима.

-То як тут моя сестричка?- питає.

-Все добре. А ти як?- питаю.

-Давай поговоримо про це пізніше. Познайомиш зі своїм хлопцем?- питає оглядаючи Руслана.

-Так, звісно. Це Руслан, а це Данило.- знайомлю.

-Я брат, ось цієї красуні.- каже з гордістю та подає руку для привітання.

-А я хлопець цієї красуні.- каже Руслан подаючи руку.

-Руслане, ти знав, про приїзд брата?- питаю.

-Так, телефонувала твоя мама і сказала мені, бо тобі не додзвонилася.- каже він.

-В мене зарядка сіла на телефоні.- кажу я.

-Прошу до столи.- каже мама запрошуючи всіх на кухню.

Йдемо за святковий стіл. Ми теж привезли декілька пакетів з продуктами.

-Отже, Руслане, які у вас планищодо моєї сестри?- питає скануючи його поглядом.

-Серйозні. Хоч ми і зустрічаємося не дуже давно, але мені хотілося б  мати родину.- каже Руслан вганяючи мене в фарбу.

-Це добре. Жити потрібно зараз. Бо життя надто коротке.- каже хрипло.

-Данило.- каже мама.

-Все добре, мамо. Просто коли щодня дивишся в очі смерті, то цінуєш кожну хвилину свого життя.- каже брат.

-Руслан нам дуже допоміг і з лікуванням батька і з житлом.- каже мама.

-І ми йому дуже вдячні.- каже тато.

-А давайте просто вип’ємо вина. За зустріч!-каже Руслан і ми піднімаємо келихи.

Вечір минає в сімейній атмосфері і Руслан вже збирається додому.

-Дякую за сюрприз.- кажу цілуючи та обнімаючи хлопця.

-Немає за шо. Я тебе дуже люблю.- каже та пристрасно цілує.

-Я тебе теж.- кажу ледь тихо на вушко.

-Доброї ночі.- каже коханий.

-І тобі.- каже і йде.

Минає час братової відпустки. І він збирається знову в пекло.

-Я не хочу, щоб ти їхав.- кажу обнімаючи брата.