Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Не дівчина не чародія, Максим Вазанов 📚 - Українською

Читати книгу - "Не дівчина не чародія, Максим Вазанов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не дівчина не чародія" автора Максим Вазанов. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 35
Перейти на сторінку:

– Так, не «заберу», а «поверну».

– Навіщо ти таке кажеш? Ти сп’янів?

Творець хотів повторити, проте слова перетворилися на бризки звуків: «Т-т-т! Тис! П’я! Нів!».

Сірий прокинувся. В мансарді. На ліжку.  

Серпи Лурес і Налір дарували замало світла, але він одразу побачив свій посох біля вікна.

І погляд митця раптово зачепився за дещо. Фігурка на стику між стулками вікна. Він дивився на Лі, яка сиділа в одязі, котрий він замовив у лялькаря: довгий плащ, коротка куртка, довга сорочка, довга спідниця та й капелюх потрібної форми – для влучності чародійства, він багато тижнів тому вирішив, що лялька повинна одягтися у такі речі, які носить Ліка. Й усе було б гарно, але Сірий ніколи не посадив би туди Лі – такий знак не сподобався творцю.

Він різко повернувся «до Ліки» – коханої не було поруч.

Уколи тривоги неволили, спонукали думати.

Прецінь, увесь простір їхньої великої мансарди не мав поділу на кімнати – ніяких стін – лише балки та стовпи. Навіть, зараз, у півтемряві, творець бачив: дівчина пішла з мансарди. Водночас, нічні горщики стояли на своєму місця – біля барил і корит.

Творець хотів би заспокоїтись – погляд зупинився на давньому портреті Ліки. Саме завдяки ньому вони зазнайомились. Тоді Сірий намалював це, протягом чотирьох годин спостерігаючи за дівчиною, котра, під весняним сонцем, ловила рибу.  

«Це – ти» – без привітань тоді заявив творець.

Їй ніколи не подобався цей портрет. Іноді Ліка взагалі ненавиділа нещасний твір. Але саме цей малюнок став першим моментом їхніх довгих і дивних відносин. Сам митець, відтоді, вирішив для себе: вони створені один для одного.   

– Сі-рий, – долинав шепіт. – Не йди шукати Ліку.

– Лі? – митець підскочив і підійшов до вікна. – Хто ти таке?

– Я не проти тебе... Однак-однак… не на твоєму боці.

– Хіба я питав саме це?   

– Я – творіння Джейран, – відповіла пенькова лялька, яка не мала навіть обличчя.

– Що це означає?

– Ну! Джейран! Капітан Джейран!

– А-а-а, Капітан… Згадав, його вітрильник називається Джейран…

– Її, узагалі, звати Джейран!

Сірий пам’ятав старий звичай, коли дітей, що мали на тілах родимі плями у вигляді рогатої тварини, рівнинного джейрану, називали іменем Джейран, бо таку вони мали долю.

– Про кого ти кажеш? – перепитав творець.

– Про Капітаночку…

– Капітан – жінка?

Таке знання не стало великим сюрпризом – риси й жести тієї людини виглядали саме «жіночими».

– Капітан Принцип, її чоловік, умер дев’ять років тому. Він захворів – вона не змогла вилікувати, засмутилася і…

– І?

– Почала називатися його ім’ям, носити його одяг. Повторювала: «Тепер я замість нього, а Джейран померла»…  

– Файна історія! Але до чого тут Ліка?

– Цього я не знаю.

– Брешеш…

– А ти все знаєш про малювання? Всі секрети там? Прийоми? Ні? Те, що тобі потрібно?

– Ти казала, що б я не йшов шукати Ліку, – нагадав творець.

– Джейран дуже не любить, коли їй заважають.

– Не переконливо.

– Джейран не зла… Вона давно слідкує за Лікою – хоче їй допомогти. Бо щось із нею трапилось... З Лікою…

– Нащо Ліка потрібна Капітанці?

– Я – лялька. Чого ти від мене хочеш?

– Сі теж ожив? – несподівано спив творець.

– Ні. Він – ні.

– То Джейран оживила тільки тебе?

– Не знаю, – відповіла Лі. – Я пам’ятаю себе з того моменту, як вона мене створила і зізналась у цьому мені… Одинадцять років минуло… На відміну від тебе, вона виймала нас із рундуків і давала плавати, гуляти.  

– І, далі? – напружений Сірий удавав, наче не почув зауваження ляльки.

– Коли мене подарували, я стала прив’язана до Ліки, до її долі, удачі, подій… А я сьогодні я «відшарувалася» – просто відразу відчула себе вільною… Ходити! Розмовляти!

– Тобто ти можеш рухатись?

– А ти – кмітливий…

– Ти хочеш бути вільною?

– Я можу піти хоч зараз, – гордо казала Лі.

– А я так не думаю! – з недоброю посмішкою заявив творець, а потім, зненацька, схопив ляльку. – Ти мені дуже сильно допоможеш, якщо хочеш отримати волю.

1 ... 15 16 17 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не дівчина не чародія, Максим Вазанов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не дівчина не чародія, Максим Вазанов"