Читати книгу - "Не чіпай, то на свята!, Слава Світова"

Іде по вагону дредаста дівчина. Демонстративно несе пів пляшки горілки й пів пляшки пепсі. Й активно щось кричить. Вона ще не п’яна, але дрінк у руках дає їй типу право кричати дурниці й бути не такою стриманою, як завжди. Як ті, хто без дрінка. Тобто горілка, показана всім, дає їй право на іншу роль, роль п’яної — і вона цю роль сумлінно виконує. Точно так само вона буде сумлінно виконувати роль офіціантки, якщо на канікулах піде працювати в бар.

Хороший добрий Алекс, обіцяв прийти мене зустріти на вокзал. А я, свиня, нікого на вокзал зустрічати не ходжу. Ні, ну ходив там кілька разів англійців зустрічати, бо вони б узагалі заблукали й зникли безвісти.

От і Жиліна. Погода тут така ж сіра й безсніжна, як в Ужгороді. Алекс зустрів і повіз до себе на машині. У нього великий приємний будинок із садом. Практично ідеальне місце. І мені навіть виділено окрему кімнату.

Говоримо з Алексом словацькою, але інколи він переходить на російську, яку вчив у школі.

— Які плани на сьогодні? — питаю.

— Йдемо в місто, покажу тобі оновлену синагогу, там ми зробили культурний центр, а мої друзі відкрили бар. Потім буде показ фільму, там же. Ну а ввечері будемо сhl’astat’.

Мені подобається це останнє слово. От ніби й не дуже воно мені знайоме, але зразу ж інтуїтивно розумієш, що означає. Хоча не думав, що воно пишеться саме так.

Синагога реально крута. Після війни комуністи зробили тут кінотеатр. А на початку дев’яностих його закрили й будівля занепала. Але активісти роздобули довоєнні фото й відреставрували все максимально наближено до оригіналу. Роботи ще не закінчені, а бар хоч і готовий, але ще не відкритий. Хоча Алекса там усі знають і пива випити вдалося.

У невеликому залі починається показ двох артових фільмів. Але прикол не в самих фільмах, а в оптичній конструкції проєктора під назвою archeoscope, яку зробив чех Ян Кулка, він же буде крутити кіно.

Фільми описувати немає сенсу, їх «зняли» під час вивчення роботи цього галюциногенного апарата — там просто миготять кадри, плями й тіні. Усе побудовано на особливому візуальному ефекті, коли в певному алгоритмі працюють чотири проєкційні об’єктиви, у кожному з яких свій фокус і фільтр.

Перед показом Ян чесно попередив, що фільми можуть викликати епілептичний напад, і якщо хтось схильний, то краще піти. Слава богу, нападів не було. А ще він сказав, що це скоріше ваші фільми, а не мої, і кожен побачить у них те, що хоче, або те, що не хоче бачити.

Картинки йшли з традиційної кіноплівки й поєднувалися з електронним звуковим рядом. Очам було не дуже приємно. І якби в когось стався перший у житті епілептичний напад, я б зовсім не здивувався.

Була на показі й Карін, із якою ми знайомі багато років. Ще в дев’яностих вона була дівчиною мого друга, красунею, а зараз трохи здала. Час дуже жорстокий до жінок, і це несправедливо.

Пляшку горілки, яку я привіз Алексу, він подарував дівчині — вона закінчила тут роботу над якимось арт-проєктом і в неї зараз good-bye party. Може, він їй вдячний за щось. Або не любить горілки. Хоча я думав, він відкладе її на Новий рік, бо наша горілка цінується в цих краях.

У перерві між фільмами всі вийшли пити пиво на перекурі. До мене підійшов п’яний у дупу дідок — чи то бомж, чи то ненормальний. Попросив прикурити, вдалося йому це дуже важко. Після чого як подяку сказав мені:

— Ти — хтось, ти не він, — і вказав пальцем на словака, що стояв поруч. — А ти легенда.

Сміялися.

Алекс розповів, що в нього за все життя вкрали сім велосипедів:

— Я думаю, це нормально. Я старий, і сім вкрадених велосипедів — це ок для такого віку.

— Ти їх, напевно, продаєш, щоб купити новий, а кажеш, що вкрали, — пожартував один хлопець.

А я думаю, сім це реально дохрєна. У мене, якщо рахувати з дитячими, вкрали всього три.

Після другого фільму всі вивалили на вулицю. Чесно кажучи, третього фільму я б уже не витримав. Проєкт цікавий, але одного разу вистачило. Іноді ти за один присіст настільки врубаєшся в тему й суть явища, що повертатися до цього вже немає сенсу.

Карін стояла неподалік, і я хотів підійти поговорити, але помітив, що вона плаче, а Алекс її втішає. Тому в мене не було іншого виходу, як піти в бар Beervana тут поряд.

Взяв боровічку (типу джину) й пиво Čerňan. Не встиг і пів келиха випити, як прийшли Карін з Алексом. Схоже, він уміє втішати жінок. Треба буде запитати рецепт.

Приєдналася ще пара їхніх друзів, Мілан і Барбі. Вони розповіли, що познайомилися вранці після п’янки, коли прокинулися в одному ліжку. Ні він, ні вона імен одне одного не пам’ятали. У Барбі був такий бодун, що як він її не переконував, вона вважала його галюцинацією. Але потім Мілан приніс їй пива з холодильника, вона похмелилася й тільки тоді повірила йому. З того дня вони разом.

По темі бодуна я розповів історію. Давно, коли я ще читав газети, в одній прочитав рецепти від бодуна. І про всяк випадок вирізав замітку й наклеїв на внутрішній бік дверей шафи. Ну й одного разу прокинувся в такому стані, що зрозумів: от зараз саме той випадок, коли треба почитати рецепти. А там їх було десь шість.

Перший не підходить, другий теж ні, коротше, у якомусь читаю: треба випити шість сирих совиних яєць. Типу якісь стародавні греки чи римляни так лікувалися. Ок, думаю, піду гляну. Відкриваю холодильник і рахую. Бля, а там усього п’ять яєць. Я реально завис і глибоко задумався на дві хвилини: випити хоч п’ять яєць чи це все одно не допоможе, бо в рецепті шість. Задумався й про те, як не пощастило мені з яйцями, яка підла штука алкоголь і за що мені це все. І тільки за п’ять хвилин роздумів над відчиненим холодильником до мене дійшло, що там не совині яйця, а курячі.

Виходить, бодун був ще гуманного розміру, бо могло ж і не дійти.

Одна з офіціанток тут неймовірно красива й ідеально