Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

​​​​​Глава 6. Дивні розмови та таємниче місце 

Сказати чесно – я боялася зранку побачити Адама. Він бачив мене у такому жахливомі стані, що я навіть згадувати не хочу. А до того всього – він ще на відео записав мою поведінку. Не знаю, що він буде просити від мене, але точно не цукерки. 

Остін зранку якийсь злий та мовчазний, тож я й не чіплялася до нього з питанням, як він провів вихідні. 

Повернулася я до будинку рівно о десятій годині і мне зупинила Ліна коли я проходила повз кухню. 

– Місіс Чандлер просила, щоб ти зайшла до неї, як приїдеш. 

– Щось сталося? – Ліна лише розводить руками. – Зрозуміло. 

– Знаю одне – вона з вчорашнього дня в поганому настрої. 

Яка ймовірність того, що вона знає про те, що я напилася до чортиків і ночувала з її сином в одному номері? Будемо відвертими – велика. Все ж таки, вони сім'я Чандлерів, будь-хто міг побачити нас. За лічені хвилини я опинилася на четвертому поверсі і постукала у ті самі двері, що й коли приходила сюди вперше. 

– Заходьте. – Голос дзвінкий та стриманий. Не дуже добрий знак.

– Ви просили зайти, – оцінює мене поглядом. – Щось сталося? 

– Сядь. 

Мені не подобається її тон, але я роблю так, як вона каже. 

– Ви хочете поговорити стосовно Остіна? 

Я не розумію цей її зневажливий погляд. Що могло статися за два дні? Ну взагалі-то багато чого.

– Що в тебе на мого сина? 

– На якого сина? – Не розумію про що вона питає. 

– Не дури мені голову! На Остіна! 

– Софія, я не дуже розумію про що ви. – Хмикає і лише відвертає голову. – Якщо ви знаєте про нас з Адамом, то це звичайне непорозуміння. Ми не спали, просто так вийшло. Та навіть якби й переспали, то ми з ним дорослі люди.. 

– До чого тут Адам? Я говорю про Остіна! Я взяла тебе на роботу в надії, що ти виправиш мого сина, а не для того, щоб ти шантажувати його! Я подам на тебе до суду і ти сядеш у в'язницю! 

– Який ще шантаж?! – Підводжуся зі стільця. – Ви можете нормально пояснити?

– Не прикидайся дурною, я все знаю! 

– Це чудово, але поясніть мені це “все знаю”! – Намагаюся тримати себе в руках. 

– Ти вимагаєш гроші у мого сина, але я не знаю що в тебе на нього є. 

– Шантаж? Гроші? – Вмикає телефон і віддаю Софії. – З гаджетів в мене тільки телефон і ноутбук. Дивиться все, що треба. 

– Ти могла видалити..

– Віддайте кому треба, нехай там підтвердять, що у мене немає ніякого компромату на Остіна. 

Жінка перевірила мій телефон і нічого не знайшла. 

– Переписка чиста, галерея так само. – Віддає телефон. 

– Остін для мене, як брат! Яке ще вимагання грошей? Як ви могли подумати таке? – Софія опускає голову. – Яка частина моєї біографії наштовхнула Вас на таку думку? 

– Я читала про твого батька. 

– Он воно що.. батько. – Проводжу язиком по верхнім зубам. – Ця людина зіпсувала мені все життя. Навіть тут не дає спокійно жити. 

Софія мовчить і нічого не каже. 

– Хто вам сказав, що я шантажую Остіна? 

– Не можу сказати.

– Гаразд, я тоді піду зберу речі. 

– Навіщо? 

– А ви не звільнюєте мене з роботи?  

– Це звичайне непорозуміння, навіщо мені звільняти тебе? 

– Ви мене шантажисткою зробили без вагомих доказів.. – Вирішую замовчати. – А ситуація з Адамом? 

– У його життя я не лізу, тож ти правильно сказала – ви дорослі люди. 

Он як. Один син для неї важливий, а на іншого можна не звертати уваги? Цікава у цієї жінки логіка. 

– Тоді я можу піти до кімнати? 

– Так, йди. – Розвертаюсь. - Тільки, Келі, не кажи про цю розмову Остіну. 

– А що по вашому я могла сказати йому? – Здіймаю одну брова. – Остін тут така справа, твоя мама подумала, що в мене на тебе є компроматі я вимагаю в тебе гроші? .. Софія, ви дуже поганої думки про мене. 

Нарешті виходжу з кімнати і йду до сходів. Що це тільки що було? Шантаж? Як таке взагалі можна подумати? Щось дивне відбувається, але я не поки не розумію що. 

Між другим й третім поверхом зустрічаю Адама. В нього розбита губа і кров на сорочці.

– Цікавий прикид. – Намагаюся пожартувати.

– Йди куди йшла! 

– Та без проблем, – підіймаю руки догори й проходжу повз. – І що я такого сказала? 

– Думай про себе, я й так не в настрої! 

– Кинеш в мене черговий вазон? – Дивлюся на нього знизу вверх, бо Адам стоїть на третьому поверсі, а я нижче. 

– Так важко пройти і не говорити до мене? 

– Так, дуже важко. 

– Поговоримо пізніше! Я маю доповісти матусі про бійку у барі. – Іронічним голосом. 

– Чекатиму тебе на терасі з грошима. 

– Краще чекай у своїй кімнаті. – Піднімається вище. 

У той раз він поцілував мене в кімнаті, тож у мене погані асоціації з ним в моїй кімнаті.

Стук в двері і я йду відчиняти. 

– Який вердикт? – Пропускаю чоловіка до кімнати. 

– Ніякого. – Сідає на ліжко. – Сказала, що іншого й не очікувала від мене. А ви про що розмовляли? 

– Не впевнена, що можу тобі це розказати. 

Йду до ванної кімнати і беру свою косметичку. 

– Чому? 

– Це стосується Остіна. 

– І що? Він мій брат, я маю право знати. – Сідаю поруч з Адамом. 

– Це звучить логічно, – відкриваю косметичку. – Твоя мама звинуватила мене в тому, що я шантажую Остіна.

Бачу на його обличчі шок, але він стримує себе. 

– Чому вона так вирішила? 

– Цього мені не сказали. Просто “підозра”, але я думаю, що хтось хоче мене підставити. 

Дістаю ватний диск та антисептичний засіб. 

– Що ти робиш? 

– Сиди спокійно, – нахилюсь до нього ближче й обережно витираю засохшу кров. – Боляче?

– Ні. 

– З ким ти побився? – Дмухаю на його рану. 

– З твоїм колишнім.