Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

Наше листування з Митею

В ті часи дівчата і хлопці користувались листуванням через пошту до запитання, з умовною адресою замість прізвища. Наприклад, лист до запитання «Півонії», працівник, який видавав кореспонденцію до запитання, дивився в картотеку на літеру «П» і, коли знаходив лист, на якому було написано: до запитання, «Півонії», - видавав його тому, хто запитував. Тепер цей спосіб листування відмінено. Ми з Романом вирішили завести листування до запитання з Митею. Я диктую, а Роман пише з нахилом літер на лівий бік; цим змінюється почерк, і Митя не впізнає Романового почерку.

«Шановний Дмитре Михайловичу, - пише Роман, - вибачте мені, що я до Вас листовно звертаюсь, хоч не знайома з Вами, але це умовності, яких я не додержуюсь, і гадаю, що Ви мене не осудите за це. Прошу мені дати відповідь, чи бажаєте зі мною познайомитись і продовжувати наше листування; пишіть мені так: Меджибіж, пошта, до запитання, «Сірєнь»; жду відповіді, Зоя». Вклали цей лист у конверт, заадресували: «Меджибіж, пошта, Дмитру Ляшку», наклеїли марку за 2 копійки і вкинули у поштову скриньку. На другий день Митя одержав нашого листа і каже мені по секрету, що він одержав від дівчини листа. Я спочатку не повірив, здивувався, питаю, як її прізвище, але він сказав, що не знає. Я йому порадив, щоб він написав відповідь. Сиджу я на другий день на пошті і видаю листи до запитання. Вийняв кореспонденцію з поштової скриньки, знаходжу лист до запитання «Сірєнь». Миті на пошті не було - він пішов «у розноску». Ми з Романом почали читати листа. Митя писав: «Шановна Зоє! Вашого листа одержав. Дуже Вам вдячний, я як на світ народився, а то нудьгував світом і жив так, як писав Толстой: «І не знаю, чи я живу, чи доживаю, чи так по світі волочусь, бо вже не плачу й не сміюсь». Який я щасливий - тепер у мене є мета. Я дуже хочу Вас побачити. Пишіть мені так: «Меджибіж, до запитання, «Любисток»». Жду відповіді і Вашої розмови, як теля з череди корови. Дмитро». Прочитали ми листа і зразу засіли писати відповідь - я диктую, Роман пише: «Вельмишановний Дмитре Михайловичу! Вибачте, що я Вам пишу зауваження. Приведена в Вашім листі цитата взята з творів Шевченка Тараса, а не Толстого, як Ви пишете. Я до Вас маю прохання і гадаю, що Ви не відмовите: вкладіть у лист мені 7 марок по 7 копійок; вони мені дуже потрібні. При зустрічі я Вам гроші поверну. До скорого побачення, Зоя». Листа цього вклали в конверт, наклеїли марку за 2 копійки, написали адресу: «Меджибіж, до запитання, «Любисток»», вкинули в поштову скриньку. Через години дві-три Митя нашого листа прочитав, замислився і кудись пішов. На другий день ми одержали відповідь такого змісту: «Шановна Зоє! Ваше прохання я виконав. Вкладаю 7 марок по 7 копійок. Я щасливий, що маю змогу зробити Вам послугу. Це є доказ того, що я ставлюся не легковажно до нашого листування і мрію про той час, коли ми здибаємось і я Вам багато-багато розкажу про свої переживання. До побачення, Дмитро». Одержані марки ми реалізували, отримали гроші - 49 копійок, доклали 20 копійок, купили пляшку горілки (44 коп.), півкіло ковбаси (20 коп.), білу хлібину (5 коп.), запросили Митю. Випили по чарці, ковбасою закусили. Сіли ми з Романом, написали відповідь: «Шановний Дмитре Михайловичу! Дуже Вам вдячна за прислані марки, які дуже пригодились. Я хочу Вам повернути гроші і здибатись з Вами. Виходьте сьогодні о 8-й годині вечора, я буду гуляти біля доктора Коха. Жду. Зоя». Митя мене питає: «Де живе доктор Кох?». Я здивовано запитую: «Нащо він тобі? Ти ж не хворий»... Каже: «Ні, не хворий, я цікавлюсь, бо мене спитали люди, і я сказав, що не знаю». Я розказав. «Кінчиться, - кажу, - шосейка, пройти трохи по лівий бік. Там ростуть великі сосни. Оце тут і живе доктор Кох».

Був кінець вересня. Зрання сіяв густий дрібний дощ. У цей день ми повинні вийти на побачення з Митею. О 19-й годині ми з Романом пішли до призначеного місця; по дорозі зайшли до секретаря судового слідчого Ланового, розповіли йому про цю справу. Він охоче узяв активну участь у наших пригодах. Спочатку я й він перевдяглись у дрантиву одежу і всі втрьох пішли до перехрестя доріг, де кінчалася шосейка. Тут світив ліхтар, проти нього стояла пивнушка. Ми зайшли туди і через скляні двері стали виглядати, як ітиме Митя на побачення. Скоро повз ліхтар пройшов Митя в бік будинку доктора Коха. Ми вийшли з пивнушки і попрямували слідом за Митею, а Роман лишився стояти біля ліхтаря і наглядати за подіями.

Пройшли ми біля доктора Коха. Темно, болото - ноги не витягнути. Ми почали співати п'яними голосами. По правий бік останньою стояла єврейська хата. Підходячи до неї, чуємо стукіт у двері - це стукає Митя; чуємо голос Миті, який просить впустити його, бо п'яні ідуть, яких він боїться. Його впустили. Ми перестали співати, присіли в канаві проти єврейської хати. Ждемо. Через хвилин п'ятнадцять виходить Митя з хати.

Єврей, чути, йому каже, що вже тихо, п'яних нема. Двері за ним зачинились, чути - засув засунувся. Митя вийшов на середину дороги; ми хотіли його зайняти в поле, але не встигли. Я вискочив з канави і крикнув: «Оно він, держи його!». Митя прошмигнув мимо нас до міста, тікає, що є духу, ми біжимо і кричим «Держи злодія». Вбігає Митя в містечко, біля ліхтаря стоїть Роман і питає: «Чого це тікаєш?». Митя каже: «П'яні гналися за мною». Слідом вбігаємо ми в містечко, минули ліхтар, Митя з Романом пішли, я доганяю їх і кричу п'яним голосом: «Оно він, держи його!». Роман, щоб не подати виду, почав і собі тікати, а я кричу: «Держи здорового!». (Роман був високий).

Кінець листування з Митею

Ми з Лановим зайшли на його квартиру, перевдяглися у свою одежу, вмились, і я пішов додому. Приходжу. Митя й Роман удома. Митя чистить одежу, він весь у болоті і на голові болото. Я питаю Митю: «Чого ж ти тікав? Хоч і у п'яного, а можна ж спитати, чого йому треба». Митя каже: «Ну дуже-то з п'яним будеш балакати... А чого Роман тікав? Як один з п'яних крикнув: «Держи здорового», то Роман як дав ногам знати, то тільки мигнув».