Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Так?

–Привіт, товаришу по чарці.

–Привіт. Чого хотів?

–Запитати, як тобі кава.

–Запитай у моєї блузки.

–Що трапилося?

–Кур'єр трапився.

–То ти що ж, зовсім не встигла спробувати?

–Чому ж, встигла, шкірою в основному. Справді, Вінсе, дякую. Я ціную.

Він засміявся.

–Я старався.

Я посміхнулася. Він помовчав.

–Може, накидаємось? – запропонував він.

Найкраща думка за день.

–Давай. Коли?

–Знаєш паб на шостій?

–Була там раз, з моїм орієнтиром, загублюся ще за поворотом.

–Гаразд, скажи, де тебе зустріти?

–Е... давай до центру? Мені тут недалеко.

–Гаразд. Через годину, нормально?

–Цілком.

Вийшла я з дому, переодягнувшись, узяла із собою зламаний черевик, закину в ремонт по дорозі. На мені була шкіряна куртка, джинси, інші туфлі на підборах (сподіваюся, не доведеться повертатися босоніж), чорні круглі сонцезахисні окуляри від Miu Miu і пісня Survivor – Eye Of The Tiger у навушниках. Усі пам'ятають кліп, так? Пафосна хода соліста, до якого по черзі приєднуються інші члени колективу і всі вони шурують на якийсь склад. * Спершу я думала, вони хочуть там напитись, або побитися, але ні, на складі чисто «випадково» підготовані музичні інструменти і мікрофон. 80–ті, вони такі 80–ті* Загалом я почувалася так само, поки йшла до Вінса. Пафосно, в ритм, з кислою пикою і уявляла, як до мене приєднуються такі ж пафосні хлопці. Ні, це не лікується.

Я не пам'ятаю, як дісталася додому. Але подряпини навколо замкової щілини свідчать про те, що я була як чіп, коли намагалася відкрити квартиру. Ну, на роботу я прийшла вчасно, навіть поснідала. Не знаю хто я, і що зробила з тією дівкою, що відчайдушно пускає життя по вітру, але сьогодні я просто відмінниця. Усе зробила вчасно, не втекла з роботи після обіду, у коледжі отримала відмінно за тест. В автобусі, щоправда, їхати не особливо було. Знаєте, цих придурків, що витріщаються на тебе так бридко і похабно? Начебто вони тебе не просто роздягають очима, а здирають шкіру з кісток. Такі проводжають тебе поглядом, відкрито витріщаються на твої цицьки, навіть якщо в тебе немає вирізу до колін, і ще одне, моє улюблене:

*я вийшла з автобуса і стала навпроти світлофора. "спокійно..." говорила собі я, ще 5 секунд. 4,3,2... я витріщалася на циферблат, що світився поки що червоним, і ось воно...*

Біп–Біп–Біп! – чорний фіат із двома потасканими мужиками трохи

пригальмував, але не зменшив швидкість повністю поруч зі мною.

–Ей, красуне, підвезти?

Я зробила вигляд, що не почула, і ці два придурки звалили. До чого ж це мене дратує. Я зробила крок на зелений і опинилася на іншому боці вулиці. А, запитуєте: "Але, Дже–е–е–ек, ти ж на початку розповіді їздила на маши–і–іні, невже ти її розби–и–и–ила???7 Жінки не во–о–одять, все я–я–ясно!1" Все куди прозаїчніше, я не сяду за кермо, якщо мені доводилося бухати. Був випадок, коли мені доводилося їхати з п'яним водієм. Хвала богам, я доїхала. А більше я вам не скажу.

Вінс чекав мене біля магазинчика зі мотлохом на кшталт відеомагнітофонів. Він якраз докурив і посміхнувся мені. Ми пройшли кілька кварталів пафосніше нікуди під Kasmir шикарних Led Zeppelin, ловили погляди людей, посміхалися одне одному в сонцезахисних окулярах і однаково мружилися від сонця.

– Ходімо до мене? – раптово запропонував він.– Я живу тут недалеко.

–Не особливо люблю сидіти в когось.

Це чиста правда, ніде я не почуваюся так ніяково, як у гостях. Я навіть у Лів була за весь час рази три, в той час, як вона у мене тинялася рази чотири щомісяця.

Він кивнув.

–Ну, я не збираюся тебе спокушати.

–Тобі це й не вдасться.

Він уважно глянув на мене.

–Що? Це твій найкращий погляд?

–Ти мене ображаєш.– помітив він.

–Почитай у моєму резюме, це найкраща робота, яка мені вдається.

Він розреготався.

–Серйозно, ходім. На вулиці надто спекотно для прогулянок.

–Я б пожартувала про це, але не стану.

Він усміхнувся.

–Б'юся об заклад, ти запросив мене, щоб я не боялася запросити тебе у

відповідь.

–Ти мене розкусила.

Ми завернули за ріг і вийшли на ряд однакових багатоповерхівок. Увійшовши в другу після повороту, ми піднялися на передостанній поверх на скрипучому ліфті. Він відчинив квартиру і впустив мене. Перше, що я почула, це запах цигарок, старий запах, ніби дим неодноразово всмоктувався в меблі й фіранки, ось чому я ніколи не курю у квартирі. Був ще один аромат, цей вже був від кави. Ранкової, вже остиглої. Квартира була непоганою. Велика вітальня, поруч кухня, і маленька, наче комірчина спальня з величезним, майже врівень зі стінами, ліжком. Звісно, на таку шпалину, як Вінс, спробуй метражу напастися. У вітальні стояв низький диван–пуф, пара крісел–мішків, великий телевізор і сірий плед, скорчений на підлозі, поруч із волохатим килимом. Кімната була обставлена в молочно–сірих відтінках, сірі штори блекаут у сукупності зі сплутаними жалюзями на великих вікнах. Він ступив на кухню.