Читати книгу - "трактат Син Божий – з вічності до Христа , Oleg Poroshok"

Святе Письмо від початку до кінця сповнене надії — і ця надія звернена на повернення Ісуса Христа, Сина Божого, Царя царів. Він прийшов колись, як Агнець, щоб бути принесеним у жертву за гріхи світу. Але вдруге Він прийде — у славі, з силою, як Суддя і Цар.

1. Обітниця повернення

Ангели проголосили учням під час вознесіння Ісуса:

> «Цей Ісус, що вознісся на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він ішов на небо» (Дії 1:11).

Це не алегорія, не образ. Це — істинна подія, що ще попереду. Він прийде вдруге, щоб остаточно зруйнувати зло, воскресити мертвих, і встановити Царство Боже у славі.

2. Знамення часу

Ісус навчав:

> «Пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години…» (Матв. 25:13).

Але також дав багато ознак наближення Свого повернення: війни, голод, беззаконня, любов, що холоне, Євангеліє, яке проповідується всім народам. І ми вже бачимо це на власні очі.

Світ стає темнішим, але це означає, що світло Царя ще ближче.

3. Суд і відплата

Коли повернеться Христос, прийде не тільки мир, а й праведний суд:

> «Бо треба, щоб ми всі з’явились перед судом Христовим...» (2 Кор. 5:10).

Це не для страху — це для пробудження. Ті, хто вірували, боролися, прощали, любили — матимуть вічну нагороду. А ті, хто знехтували правдою, не покаялися — отримають свою плату.

4. Нова Земля і нове Небо

Писання завершується не судом, а надією:

> «І побачив я нове небо і нову землю… і смерті не буде більше, ані плачу, ні крику, ні болю…» (Об’явлення 21:1–4).

Це Царство — вічне, без зла, без страждань. Це те, чого прагнуло все людство, і що Христос приготував для тих, хто Його любить.

5. Заклик до кожного

Останні слова Біблії звучать просто:

> «Прийди, Господи Ісусе!» (Об’явл. 22:20)

Це бальзам для віруючого серця. Це також виклик — бути готовим, жити в святості, чекати з любов’ю. Бо Він не забариться. Ісус гряде!

Післяслово:

Ця книга — не просто міркування. Це поклик до кожного, хто шукає Бога, хто хоче розуміти Слово, хто прагне істини. Ми не вигадуємо — ми слухаємо. Не мудруємо — а довіряємо Писанню. І в цьому смиренні — сила віри.

Бо той, хто читає і вірить, вже не той, ким був учора.

Кінець