Читати книгу - "Після зради, Верона Дарк"

Ніка

Перший ранок у новому домі був тихим. Я прокинулась від співу птахів за вікном і відчуття того, що моє життя розпочалося з нуля. Не було ні звичних шумів міста, ні звуків кавомашини, яку Стас щодня вмикав о сьомій. Було щось нове — свіже повітря, запах деревини, спокій.

Я вдяглася і обережно спустилася вниз. На кухні вже чаклувала Маргарита Сергіївна — у вишуканому халаті, з охайно вкладеним волоссям.

— Доброго ранку, сонечко. Спала добре? — запитала вона, ставлячи на стіл паруючу чашку чаю.

— Дякую. Так. І це, мабуть, вперше за довгий час, — я несміливо усміхнулась.

— Чай з чебрецем, м’ятою і крапелькою меду. Дуже заспокоює.

Ми снідали разом, як дві подруги. У якийсь момент я зловила себе на думці, що вперше за кілька днів не думаю про Стаса. Не думаю про зраду, біль чи приниження. Просто… живу моментом.

Після сніданку я допомагала розбирати книги у вітальні. Маргарита Сергіївна була розумна і елегантна жінка, яка багато читала, багато знала і з кожного погляду випромінювала тепло.

— Я колись теж мріяла бути дизайнеркою, — сказала я, переглядаючи старі журнали з інтер’єру.

— І що стало на заваді?

Я на мить замовкла. Потім зітхнула.

— Він.

Вона кивнула, ніби все зрозуміла.

— Життя — це не лінія. Це коло. Якщо щось не вдалося тоді, це не означає, що воно не вдасться тепер. Ти ще дуже молода, Ніко. І все ще попереду.

Я мовчки обійняла її. Вона була мені рідною, хоч ми тільки познайомились.

Того дня я прибрала дім, приготувала вечерю й навіть вигуляла старенького пуделя на ім’я Герцог, який був веселим, попри вік. А ввечері ми втрьох сиділи біля каміна й пили чай з вишневим пирогом.

Я не знала, як довго залишусь тут. Але вперше за довгий час не боялася завтрашнього дня.