Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Пароль «Dum Spiro…» 📚 - Українською

Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пароль «Dum Spiro…»" автора Євген Степанович Березняк. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 52
Перейти на сторінку:
цією зустріччю. А тут розгубився. Георгій Гаврилович, схудлий, помолоділий, уже йшов мені назустріч.

— Здрастуй, Євгене. Яким вітром? Що в Петропавлівці? Після мітингу до мене, в обком. Не забув дорогу?

Увечері я сидів у кабінеті першого секретаря Дніпропетровського обкому партії.

Дзвонили телефони. Грюкали двері. Заглядали знайомі й незнайомі люди, працівники обкому. Наша розмова тривала. Георгія Гавриловича цікавило все: на кого спирався в пропагандистській роботі, чому втратив зв'язок з підпільним обкомом, які методи гітлерівської пропаганди?

Я розповів про те, як намагався зв'язатися з партизанами, з фронтом, про свою роботу в німецькій фірмі «Украйнель».

… Якось проглядаючи оголошення на біржі, я дізнався, що німецькій фірмі «Украйнель» потрібні вантажники. Заступник шефа фірми Роммель з постійно невдоволеним обличчям — воно нагадувало головку квашеної капусти — відмовив мені. При цьому глузливо зауважив:

— Я не вірю, що із вчителя вийде вантажник.

Та не минуло й тижня після цієї розмови, як я вже працював тут-таки, в «Украйнелі». І не вантажником, а рахівником у відділі картотеки. Допомогла влаштуватися знайома — Ліда, працівниця фірми. Вона знала, з ким і як поговорити. Разом з перекладачкою Інною Ліда зробила мені протекцію, і став я гвинтиком добре налагодженої комерційної машини. Контора фірми містилась на Жовтневій площі. «Украйнель» була однією з філій великої німецької фірми, яка займалась реалізацією нафтопродуктів. Викачуючи нафту з румунських промислів «Плоешти», фірма постачала вермахту на східний фронт бензин, звичайний і авіаційний, гас, машинне масло, солярку тощо. Центральне управління фірми розмістилося в Лемберзі (Львів).

— Старанність і акуратність, акуратність і старанність— ось що вимагається від вас, — часто наставляв нас шеф Мюллер.

Мене він згодом навіть ставив у приклад.

— Вчіться, панове: майже німецька старанність і німецька акуратність.

Я, дійсно, «старався», особливо при обробці накладних на пальне для вермахту. Виписки з накладних зберігав у надійному тайнику на своїй квартирі.

Ось ці виписки з накладних із номерами частин та вказаною сортністю бензину — єдине, що мені дісталось в спадщину від «Украйнель» — я показав Георгію Гавриловичу.

Він замислився.

— Твій «Украйнель», гадаю, декого із наших товаришів зацікавить. Готуй детальний звіт. І приступай до нових обов'язків. Рідкувато у нас із кадрами. А в тебе досвід, область знаєш. З цієї хвилини — ти наш працівник, інструктор обкому.

Я підвівся. Георгій Гаврилович оглянув мене з ніг до голови. На мені порвана сорочка, пошарпаний піджачок — вигляд поганенький.

— Прохання, побажання є?

Я промовчав. Секретар усміхнувся:

— Що без амбіції — це добре. А без амуніції — погано.

Викликав ад'ютанта. Через годину я вже мав бушлат, кітель офіцерський, білизну, чоботи і — що не менш важливо — талон на харчування в обкомівській їдальні.

Працював інструктором місяців три. Займався інформацією, їздив по визволених районах області. Разом із завідуючим оргінструкторським відділом товаришем Общиним підготував доповідь про злочини німецько-фашистських загарбників на Дніпропетровщині. Справ вистачало.

І тут до мене завітали двоє в цивільному. Один відрекомендувався капітаном, другий — полковником.

Виявилось: моя папка з виписками накладних перекочувала з обкому в штаб Третього Українського фронту.

Мої відвідувачі цікавилися, як мені вдалося легалізуватися. Повідомили, що папери з моєї папки ретельно вивчаються, аналізуються. Корисна папочка.

Візитів було кілька. Одного разу мене запитали:

— А ви б не хотіли попрацювати у Львові?

— Але ж Львів ще окупований.

— Саме так. Ми й пропонуємо вам роботу в окупованому Львові. Одне слово, відрядження в тил ворога можна продовжити. Західні райони знаєте, з противником за одним столом сиділи. Вам і карти в руки.

— Я багато чого не вмію…

— Навчимо.

На початку грудня я зібрався, як було сказано моїм товаришам по роботі й рідним, «у тривале службове відрядження». Тільки Георгію Гавриловичу був відомий кінцевий його пункт — школа розвідників.

Перед від'їздом я зайшов до нього.

— Хотіли ми тебе, Євгене, в дипломати. Була заявка… Та, видно, інша тобі служба судилася.

Новий рік застав мене в дорозі. Мела поземка. Наш поїзд то довго простоював на затемнених полустанках, то «проскакував» станції, залишаючи за собою клуби диму, іскри, снігову пилюгу…

ТОВАРИШ МІХАЛ

Однак повернемося в Санку…

Цього разу Валерія прийшла не сама. Середніх років, на вигляд флегматичний чоловік з левиною гривою волосся міцно потиснув мені руку:

— Товариш Міхал, точніше Юзеф Зайонц, комендант бойового округу Армії людової.

Поцікавився, чи своєчасно надходять повідомлення із Кракова.

— Dum spiro — це добре придумано… Пробачте, пости виставлені?

В наших умовах — не пусте питання. Я ствердно кивнув. На городі Врублі всією сім'єю копали картоплю. В лісі зранку «збирали гриби» охоронці Ольги — Метек і Казек. Коли щось — закують зозулею.

Гість непогано володіє російською мовою. Я сказав йому про це. Товариш Міхал усміхнувся:

— Мова Леніна для комуніста будь-якої нації — рідна мова. Ну, а мені, капітане Михайлов, просто пощастило. Жив я одного часу в Радянському Союзі. Працював на шахтах Донбасу. — І з гордістю додав: — Шахтар я, стахановець.

В загальних рисах я ознайомив товариша Міхала із завданням командування. Підкреслив:

— Центр виявляє особливий інтерес до дислокації штабів, вузлів зв'язку, аеродромів. І перш за все — до оборонних споруд у районі Кракова.

Майже дослівно передав слова Павлова: «Радянське командування намагатиметься зберегти древню столицю Польщі й сподівається на допомогу місцевих патріотичних сил».

Перейшли до конкретних питань…

Нічого було й гадати про мою легалізацію в Кракові. Турбувала й радіоквартира у Врублів. Рацію можуть засікти, якщо вже не засікли: надто довго сидимо на одному місці.

— Ваші побоювання цілком слушні, — підтримав Зайонц. — Ми допоможемо вам, капітане Михайлов, перебазуватися разом з радисткою в один з наших партизанських загонів. Звідти і будете керувати групою.

Все ставало на свої місця. У Грози є всі шанси легалізуватися в Кракові. Радисткою залишиться Ольга. До її «почерку» в Центрі звикли. Тим більше, що Груша без рації. Зате документи в неї надійні. Зайонц схвально кивнув головою:

— Олексія влаштуємо. Маю на прикметі одного надійного товариша — Юзефа Присака. Ми його звемо «Музикант». Він і справді скрипаль. З ним працюватиме Олексій. Груші теж зручніше зайнятися розвідкою в Кракові. Там тепер багато жінок зі Сходу. Загубитися не важко. Ми підшукаємо їй роботу.

Наступного ранку Гроза в супроводі Метека вирушив у Бескиди до партизанського загону, який мав стати нашою базою.

Минуло кілька днів, і з Кракова прибув перший зв'язковий від Груші.

Анка вдало влаштувалася: її взяла до себе покоївкою фрау Гофф — дружина віце-прокурора Кракова. Мешкала Анка по вулиці Ринковій, 10. Готувала обіди, прала, прибирала в кімнатах.

До

1 ... 15 16 17 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пароль «Dum Spiro…»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пароль «Dum Spiro…»"