Читати книгу - "Таємні стежки"

— Чим же я можу вам допомогти? — здивовано запитав Микита Родіонович.

— Мені відомо, що ви познайомилися з Тряскіною, а вона працює у Роде перекладачкою.

Гнат Несторович подивився на Ігорка, який сидів тут же.

— Піди-но, хлопчику, до тьоті Жені і Вови. Вони там сумують без тебе, — попрохав він Ігорка.

Той поклав книжку на підвіконня і пішов у другу кімнату.

Гнат Несторович зачинив за Ігорком двері і, відкашлявшись у кулак, знову сів навпроти Микити Родіоновича.

— Треба використати ваше знайомство, — продовжив він свою думку.

— Яким чином?

— Тряскіна ненавидить Роде: він знущається з неї, всіляко її принижує. — Тризна встав і пройшовся по кімнаті. — Вам, товаришу Ожогін, треба через Тряскіну дізнатись, які будинки в місті відвідує Роде, де він ночує, довідатись про розміщення кімнат у його квартирі… Це прохання підпілля.

Микита Родіонович на знак згоди кивнув головою.

— Ну от і домовились… Тепер я відведу вас на радіостанцію.

Гнат Несторович покликав з другої кімнати дружину і познайомив її з Микитою Родіоновичем.

У Євгенії Дем'янівни було бліде хворобливе обличчя, довгасті очі, губи з піднятими куточками, м'який овал обличчя.

— Ми підемо, Женю, — коротко сказав Гнат Несторович, — а ти з дітьми подивися за вулицею.

Видно, вже не раз доводилося Євгенії Дем'янівні виконувати обов'язки дозорця.

Не задаючи ніяких запитань, вона кивнула головою, одяглася і разом з сином — хлопчиком років п'яти — та Ігорком вийшла з хати.

— Мучиться зі мною, бідолашна! — з глибоким сумом промовив Тризна, дивлячись услід дружині, і почав крутити цигарку з махорки.

— Навіщо ви курите?

— Яка різниця! — Гнат Несторович безнадійно махнув рукою.

До кімнати повернувся Ігорьок і повідомив, що на вулиці нікого не видно.

Гнат Несторович повів Ожогіна у двір, огороджений з одного боку цегляною, а з другого — дерев'яною стіною. В глибині двору стояв великий, позеленілий від часу і покритий мохом рублений сарай з драбиною, що вела на сінник.

Тризна підійшов до собачої будки. Побачивши стороннього, пес люто загарчав.

— Свій, Вірний, свій, — заспокоїв пса Гнат Несторович і відсунув будку вбік.

Під нею виявилися дерев'яні підйомні двері, замасковані сіном.

— Колись погріб був, а тепер ми його для іншої мети пристосували, — пояснив Гнат Несторович і підняв двері. — Лізьте, а я потримаю.

Дерев'яна драбинка на вісім-десять щаблів круто повела вниз. Ожогін зробив кілька кроків і зупинився перед дерев'яною стіною. Виявилось, що це двері, які безпосередньо ведуть у погріб.

Гнат Несторович відчинив їх, і Ожогін побачив людину, освітлену двома коптилками. Вона сиділа в кутку за невеликим столом і слухала радіо.

— Знайомтесь: Леонід Ізволін.

Глянувши на прибулих, юнак поправив навушники, продовжуючи щось записувати на аркуші паперу.

— Зараз про новини дізнаємось, — сказав Тризна і присунув Микиті Родіоновичу порожній ящик.

Ожогін сів, обвів поглядом приміщення. В погребі було тепло.

За столом, впритул до задньої стіни, стояв широкий дощаний тапчан з матрацем і подушкою. Тапчан був великий, і Микита Родіонович подумав, що зробили його, мабуть, тут — пронести тапчан через отвір у погріб було неможливо. В стінах виднілися глибокі квадратні ніші, а в них — пресований тол, амонал, капсулі, детонатори, мотки запального шнура, ручні гранати, запалювальні кульки. На дерев'яному кілочку, вбитому в стіну, висіли два дробовики, радянська напівавтоматична гвинтівка і німецький автомат.

— Наша святая святих, — сказав Гнат Несторович, стримавши кашель.

— Небезпечно? — спитав Ожогін, кивнувши в бік ніш.

Гнат Несторович знизав плечима. Звичайно, небезпечно, сусідство не дуже приємне, але нічого іншого не придумаєш, доводиться миритись.

Леонід Ізволін скинув навушники і, підійшовши до Микити Родіоновича, простягнув руку:

— Здрастуйте! Давно вас чекаю.

Леонід, як і батько, мав, очевидно, спокійний характер, рухався неквапливо і був трохи близькозорим. Він попросив Ожогіна оглянути рацію. Скільки часу він б'ється з нею, а нічого не виходить.

Марка рації була знайома Микиті Родіоновичу. Він вийняв лампи, деталі, розклдв їх на столі і почав розглядати апаратуру.

— Ви тут безвихідно? — спитав Ожогін. Леонід розвів руками:

— Що ж поробиш! Я в місті виріс, з'являтись на вулицях небезпечно — відразу пізнають… Ти говорив з товаришем Ожогіним відносно Роде? — несподівано звернувся він до Тризни.

Той ствердно кивнув головою.

— Ну і як?

— Начебто домовились. Спробуємо, — відповів за Тризну Микита Родіонович.

— Це завдання керівництва підпіллям, — уточнив Леонід.

— Я вже говорив, — промовив Тризна. — Він згодний.

Пораючись біля рації, Микита Родіонович думав про те, що треба дякувати випадку, який привів його сюди. Якби передавач був справний і рація працювала, йому навряд чи довелося б сидіти зараз у компанії сміливих патріотів Ізволіна і Тризни.

Пошкодження було невелике, і через годину зв'язок з Великою землею був налагоджений.

На обличчі Леоніда з'явилася широка посмішка. Енергійно потираючи руки, він промовив:

— Чудово! Як вам дякувати, Микито Родіоновичу!

— Не журіться, що передавач досі не працював, — промовив Ожогін і зразу ж пояснив: — Вас запеленгували б після другого ж сеансу передачі: прилади точно вказали б місцеперебування рації. В умовах міського підпілля працювати з стаціонарною радіоустановкою і не бути зловленим — майже неможливо. Треба або проводити кожний сеанс з нового місця, або вигадати щось інше.

— Я все це знаю, мене вчили. Вигадати щось інше важко, але я намагатимусь бути обережним: передачу вестиму не частіше одного разу на два тижні, і вона триватиме наймінімальніший час — хвилину-півтори.

Вночі, коли заняття Ожогіна і Грязнова у Кібіца наближалися до кінця, несподівано з'явився служник Юргенса.

— Пане Ожогін, прошу за мною, — сказав він сухо.

Микита Родіонович здригнувся. Виклик під час занять був справою незвичайною. Друзі перезирнулися: після приходу Сашурки вони жили в постійній тривозі.

Кібіц негативно ставився до зриву занять, проте цього разу не вимовив ні слова і якось дивно хихикнув.

Микита Родіонович почав не поспішаючи одягати пальто. Андрій стояв поруч і дивився другу в обличчя, шукаючи відповіді на те саме питання.

«Невже вони проґавили Зюкіна, і він уже бачився з Юргенсом?» думав Микита Родіонович, йдучи подвір'ям. Застережні заходи, вжиті групою Ізволіна, ще не знімали загрози появи зрадника Зюкіна в будинку Юргенса: адже Зюкін міг зв'язатися з Юргенсом через іншу особу чи по телефону. І якщо це так, то провал неминучий. Треба вживати заходів. Тікати зараз, поки він ще не ввійшов у будинок Юргенса! Перепустка в кишені, і поки