Читати книгу - "Тільки разом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мені байдуже.
— Іване, я ненавиджу тебе так само сильно, як колись любила! — скрикнула Кет. — Мені не шкода ані тебе, ані себе, присягаюся! Але Андрій — він не такий, як ми! Він — справжня людина, він дійсно хороший! Прошу тебе, не дай йому загинути! Не вчиняй так зі мною! Не вбивай мене знову і знову! Благаю, зупинися, врятуй його! Врятуй мого друга! Андрій ні в чому не винен, він не має постраждати через наші чвари! Будь ласка, Іване, пощади його! Прошу, прошу!
Іван дивився на дівчину божевільним поглядом і посміхався.
— То твій друг зникне, якщо я помру?
— Так, так!
— А якщо я зупинюся?
— Він врятується! Він народиться знову! Десь далеко звідси, в іншому тілі!
— І ви більше не будете разом?
— Не будемо!
— І тебе це влаштує?
— Влаштує що завгодно, аби тільки він жив!
Іван засміявся.
— Ти справді віриш, що я можу допомогти? Що я щось можу? — раптом серйозно запитав він.
— Так! Будь ласка, Іване, допоможи!
— Поклич його! — суворо сказав юнак, затягуючи на шиї зашморг. — Вам треба попрощатися.
Кет зрозуміла, що все пропало. Кінець надіям, планам, кінець її життю. Усе єство дівчини завмерло від жаху в передчутті останньої, найтяжчої втрати.
— Будь ласка! — прошепотіла дівчина, молитовно складаючи руки. — Не вбивай!
— Поквапся! Треба з цим закінчувати! — Іван нетерпляче смикнув зашморг.
— Андрію! — закричала Кет. — Андрію, швидше!
Як тільки хлопець з’явився в кімнаті, Кет кинулася до нього і стисла в обіймах.
— Пробач мені, Андрію! Вибач за все і спасибі! Я старалася, правда!
— Іване, я вірю, що ти вартий життя! Вірю, що ти вчиниш правильно! — сказав Андрій, сумно поглянувши на самогубцю. — Майбутнє є!
— Я вже вирішив! — сказав Іван.
— Я розумію, — спокійно мовив Андрій. — Пробач, що я не зміг допомогти тобі! Я знову схибив і маю бути покараний. Прощавай, Кет!
Іван вчепився обома руками в простирадло над головою й щосили потяг його донизу. Гак зі шматками штукатурки та люстрою впав йому просто на голову. Кет пронизливо закричала. За мить відчинилися двері, і батько, ридаючи, кинувся до Івана.
— Синку! Синку, як ти? — голосив літній чоловік, витираючи з обличчя Івана кров. — Пробач, заради бога!
— Усе нормально, тату, — тихо сказав юнак, обіймаючи батька. — Тепер усе буде добре!
— Кет! — скрикнув Андрій і зник.
Дівчина заплющила очі, прислухалася. Голос друга ще мить линув невідомо звідки, аж раптом його заглушив настирливий плач немовляти. Кет зосередилася й подумки побачила будівлю лікарні, в якій народився Андрій.
— Дякую, Іване! — радо посміхнулася Кет. — Дуже дякую! Ти зробив добру справу!
— Я не вбивця, — мовив юнак, і батько, знову поглянувши на Івана, заридав. — Дурень, але не вбивця. Пробач мені за все!
— Я тебе пробачаю! — щиро сказала дівчина. — Вірю, що ти вирвешся з цього жаху! Ми повинні вирватися, ми гідні кращого, розумієш? Щасти, Іване!
Юнак вдячно посміхнувся. Кет махнула рукою і зникла.
У пологовій палаті, як на Кет, було забагато люду. Медичний персонал бігав довкола породіллі, намагаючись зупинити кровотечу.
— Дитина! Де моя дитина? — слабким голосом запитала жінка.
— Естель, не бійтеся, усе добре! — лікар підніс до жінки новонародженого хлопчика, який захлинався від крику. — Дивіться, який красень!
Жінка посміхнулася малюку й обережно доторкнулася до голівки.
— Зараз ми ненадовго розлучимо вас! — попередив лікар. — Так має бути. Усе нормально!
Чоловік передав хлопчика медсестрі, яка віднесла малюка до кімнати, де на маленьких ліжечках лежали інші новонароджені. Коли медсестра вийшла, Кет схилилася над хлопчиком.
— Ой, Андрію, який ти малий і немічний! — засміялася Кет. — Ой-йой-йой, які крихітні пальчики! Який лисенький! Якби ти тільки себе бачив!
Малюк голосно плакав.
— Ну, ну, Андрію, ну що таке? Чого ти кричиш? — посміхалася хлопчику Кет. — У тебе вийшло! Ми молодці, Андрію! Не плач, друже! Усе буде добре!
Новонароджений на мить затих і завмер, потім знову захникав.
— Мій любий, мій маленький хлопчик, не плач! Кет поряд, Кет із тобою! Нічого не бійся, ми будемо разом! — шепотіла дівчина, роздивляючись крихітне личко. — Ти хороший, ти добрий хлопчик, ти будеш щасливим!
За кілька годин Естель відвідали чоловік і літня жінка.
— Доню, як ти? — кинулася з обіймами до Естель висока красива відвідувачка з елегантною зачіскою.
— Ірен, ви її задавите! — відтягнув тещу від блідої, кволої дружини невисокий міцний чоловік із темними кучерями. — Люба, тобі недобре?
— Ні, ні, усе прекрасно! — над силу посміхнулась Естель. — Леоне, зараз принесуть нашого хлопчика!
І дійсно, за кілька секунд двері відчинилися й медсестра принесла малюка. Слідом увійшла Кет.
Ірен і Леон обережно зазирнули до блакитного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тільки разом», після закриття браузера.