Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Тепло його долонь 📚 - Українською

Читати книгу - "Тепло його долонь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тепло його долонь" автора Юрій Ярема. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 27
Перейти на сторінку:
вигідна пропозиція. А ти ж у нас найкращий — тобі й вирушати! Там клопоту небагато, але мушу надіслати відповідальну людину. Якщо все мине добре — отримаєш підвищення, — обличчя директора сяяло.

— Гаразд, — промовив Остап. А подумки тяжко зітхнув.

— Квитки, інформація та всі інструкції вже у приймальні. Забереш їх у Люди. Твій потяг сьогодні о сьомій. Дивись, не спізнися!

— Я Вас колись підводив? — усміхнувся юнак.

— От і цього разу мусиш гідно представити нас, — шеф поплескав хлопця по плечу. — Успіху!


За дві години Остапа вже мчав швидкісний потяг. Така мандрівка трапилась Остапові вперше, тож він роззирався. У вагоні було прохолодно — працював кондиціонер. Згадавши про побачення, Остап зателефонував хлопцеві.

— Вибач, — почав Остап. — Терміново примусили їхати до іншого міста. Як повернуся, не відмовишся побачитися?

— Авжеж, про що мова? — весело заторохкотіло у слухавці. — Як закінчиш усі справи — обов’язково зателефонуй.

— Дякую за розуміння, — у хлопця відлягло від серця.


Навколо весело гомоніли люди, за вікном змінювалися краєвиди. Навпроти — через стіл — сиділо дівча. Кучеряве волосся, веснянки — просто дівчина, якій випало стати його супутницею. Промінь сонця несподівано осяяв її обличчя. Щось було у ньому таке приємне та солодке… Ніби порухом руки однієї з муз юнак вийняв кілька аркушів та олівець.


«Мільйони миттєвостей… Вікно віддзеркалювало обличчя юнки: світле, чисте, мов уранішня роса. ЇЇ носик смішно й химерно блищав — тисячі промінчиків примостили своє світло на кінчику веснянки. Округле обличчя було увінчане кучерявим волоссям. У навушниках лунала Квітка Цісик — ти подарував мені надію, ти сидів поруч…

Як і дівчина. Вона теж була поруч — кумедний сонячний зайчик, наразі замкнутий у розпеченій сталевій неминучості. Погляд сягав безкрайої далечіні. Ліси, що простягалися за вікном, мерехтіли в її очах. Невеличка похила тінь наповзла на вікно, затуливши від мене її очі — а я так прагнув їх бачити! У них було стільки надії й добра. Немовби все тепло світу вмістилося в один світлий погляд.

Ти заплющила очі — мій пильний погляд примусив тебе всміхнутися. Рукою ти витерла краплинку поту з чола, що мерехтіло дрібним перлом — і тієї миті перлини на твоєму чолі здалися мені найкоштовнішими діамантами.

Маленький хрестик, що гойдався на грудях, ніби нагадував, що торкатися тебе не можна — ти під захистом Усевишнього. Він охороняє тебе. Не від мене. Від будь чого, що може тебе налякати.

Ти нагадала мені одну дівчину із Нью-Йорка… Проте, ні… Велике місто у виконанні Мірей Матьє. Авжеж, саме так! Нескорена — мешканка величезного мегаполісу, але водночас — тендітна і вишукана, справжнісінька парижанка, яка щовечора відвідує Тюїльрі та снідає у затишній кав’ярні.

Твій погляд сягнув угору — до сірої пластикової стелі. Рука невимушено потяглася до пляшки з водою — що, сонечко, пересохло в горлі? Невже це мої косі погляди примусили тебе засоромитися?

Ти — незламна й нестримна у сонячному спалаху, що осяває вродливе обличчя. Несподівано запраглося зими з усіма її химеріями і холодними пастками.

Спраглі вуста прагнуть тебе. Руки самі тягнуться до тебе. Ти дедалі частіше позіхаєш — дається взнаки довга мандрівка незручним потягом.

У навушниках лунає знайома мелодія «Summer night city»… Я хочу запросити тебе на побачення. Узяти за руку — тільки ти і я на нічному пляжі. Хіба це не казка? Що, ти не сподіваєшся на таке? Напевно, що ні… Ти невловима у своєму святому сяйві…

Чому твої очі сумні? Я зробив щось не так? Розумію тебе… Поруч сидить кохана людина, яка всім серцем хоче взяти мене за руку — але не наважується: ми живемо у жорстокій реальності… І все одно я задивився на тебе, таку близьку і водночас далеку. Середина шляху — це як вечір життя. Хіба має значення, що я тобі можу сказати якісь слова? Слова — то суцільний мотлох!

Ледь вловимий промінчик ковзнув твоїм волоссям — з’явився німб. Хіба це не черговий доказ твоєї святості? Проте ти не помічаєш своєї вроди: в тобі є все, що потрібно для насолоди — забороненої та недоторканної…

Потяг зробив крутий поворот: тепер сонце осяває моє обличчя, і мені складно писати ці слова. Я примушую себе думати, що дешева кулькова ручка обпікає пальці. Прагну спинити марну писанину. Кому вона потрібна?!

Я вже давно кохаю людину, яка сидить поруч. Він дарує мені вдосталь тепла. Я чекаю його вечорами, а він розуміє мене з півслова. Твої очі питають: «Оце твоє щастя?» Я позираю ліворуч… Хто це? Що це за хлопець? Звичайний подорожній. Не більше. Він сидить поруч уже з півгодини, а може, й годину. Чи він був тут увесь цей час? У ньому, як виявилося, немає жодної риси, якої я не бажав би…

А може, він сидить праворуч? Так близько… Ну, будь ласка! Дівчино, ти ж янгол. Тобі під силу будь-які дива. Благаю тебе… Ти примружилась — і я вже не в змозі бачити палкий, жагучий погляд. Спи, моє нетривке сонечко…

Шлях попереду ще довгий. Ти ж бо знаєш, що я — не янгол. А якщо ним і був колись, то вже давно никаю з підрізаними крилами. Ніби потвора, якої суспільство ніколи не сприйме. Кому це під силу збагнути? Я хотів бути лелекою, що злітає, розкинувши крила, високо в небо… Не опускаючи погляду.

Кого турбує те, що коїться на землі? Якщо ти вільний птах, то твоя домівка — небо. Головне — ти вільний! Але мені не судилося стати лелекою… Хотів призвичаїтися до людей. Надати їм якийсь мізерний шанс, яким вони, скоріш за все, не скористаються. А й правда — навіщо?

Ти мене розумієш, еге ж? Я втомився розкидатися нагодами та розпорошувати себе для всіх. Чомусь склалося враження, що ти теж утомилася. Але від чого? Така усміхнена і щаслива… А може, ти втомлюєшся

1 ... 15 16 17 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тепло його долонь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тепло його долонь"