Читати книгу - "Інґа"

Тим часом Стівенсон, який лише починав привертати увагу нації як спеціальний помічник секретаря BMC Френка Нокса, вразив Інґу безкомпромісністю своїх поглядів у зовнішній політиці. «Аж ніяк не пестун [оригінальний текст], — написала вона. — Він не той, хто борсається у горщику з медом»{124}. Згодом Кеннеді гаряче заперечить оцінку Інґи, закидаючи Стівенсонові «м’якість» і захоплення лестощами від колумніста Джозефа Олсопа, який (приватно) називав Кеннеді «Стівенсоном з яйцями»{125}.

Інґа не використовувала подібні вислови (в пресі), але послуговувалася дивною мішаниною англо-скандинавських просторіч, як-от борсатись у горщику з медом, які її колеги жартома називали «інґаїзмами». Її данське походження виходило на яв, коли вона писала, що очі у журналіста CBS «ясні, наче лісові озера», чи політик-популіст «входить у серця людей у дерев’яних сабо»{126}.

Її тексти викликали усмішку, але чоловіки танули від вигадливої англійської мови у приватній розмові. «Її англійська не була ідеальна, — сказав колега Інґи Джон Уайт. — А навіть краща за ідеальну. “Через тебе у мене очі сентиментальні” — казала вона… Вона була чарівна, просто чарівна»{127}.

Чарівна — і наполеглива. Колонками Інґи зацікавилися ще й тому, що вона могла вмовити на інтерв’ю людей, відомих своїм страхом публічності чи гребуванням газети Times-Herald. Небагато хто так остерігався публічності, як Клайд Толсон — заступник директора ФБР з 1930 року. Найвірніший друг Гувера, можливо інтимний (згідно з деякими плітками), але точно найближчий емоційно, Толсон за останні десять років лише раз давав інтерв’ю. Однак він нарешті поступився вмовлянням Інґи поспілкуватися і згодом у вдячній записці їй визнав: «Ваша стаття була просто чудовою»{128}.

Толсон не міг би сподіватися на менш критичний портрет, бо Інґа написала: «Він має все: глибина, надзвичайно розумні очі, чудова фізична форма, прекрасна пам’ять, велике чуття, фаховість в оцінках людей, знання усіх дрібниць законодавства, енергія і багато інших якостей, які роблять його надійним помічником свого відомого боса, Дж. Едґара Гувера»{129}.

Інґа також написала про ще одного службовця Бюро, особливо близького до Гувера, — персональну помічницю директора, Хелен Ґенді. Нарис про неї був сповнений переважно дрібницями, як-от любов Ґенді до садівництва і флористики. Але вона занепокоїла декого в ФБР, зазначивши в колонці, що після інтерв’ю на виході з офісу Гувера, Хелен покликав якийсь агент: «Краще не пишіть нічого поганого про улюблену дівчину ФБР, бо тут кожен чоловік вийде за неї битися»{130}.

Інґа, можливо, вважала таке зауваження галантним і чудовим, але ФБР часів Гувера мало перебільшене почуття власної гідності; звідси — переконання агента, що та показала Ґенді, і Бюро на додачу, «в неправильному світлі»{131}.

Колонки Інґи мали бути похвальними, що підкреслювалося рішенням газети заламінувати роздруковані тексти, помістити їх на лаковану дерев’яну дошку і дарувати це героям нарисів як презент від Times-Herald.

Щоправда, вся тривіальність цих колонок незабаром постала в поганому світлі. Інґа іноді урізноманітнювала вибір героїв розмовами з очільницею Вашинґтонської школи кулінарної майстерності чи тренером Washington Redskins (який вихвалявся, що його команда в майбутньому сезоні незвично велика — в середньому зі зростом 182 сантиметри і завважки 93 кілограми). Та федеральні агенти швидко побачили в цьому явні відхилення, спрямовані збити зі сліду американську контррозвідку.

Колонки були настільки виверткими, що це майже не виглядало як журналістика. Можливо, вони слугували лише фасадом. Деякі колеги Інґи почали так вважати.

Ще у Колумбійському університеті, зрозумівши, наскільки небезпечно довіряти інформацію іншим, тепер вона ділилася дуже малою часткою зі свого минулого життя зі співробітниками. Вони знали, що вона заміжня, але її чоловік зараз у джунглях Південної Америки шукає загублені міста інків. Їм також було відомо, що Інґа колись працювала в Німеччині репортеркою, та вона вже більше не хвалилася своїми інтерв’ю з Гітлером. У Колумбійському університеті її відкритість викликала підозри; нині ж у Times-Herald питання виникали через її відмову розкриватися.

Через два тижні після колонки Інґи з Толсоном, 14 листопада 1941 року, працівниця з Times-Herald зв’язалася зі спеціальним агентом ФБР Л. Б. Ніколсом, аби спитати, чи стежить Бюро за тими, хто у Вашинґтоні може шпигувати на користь нацистів. Ніколс завірив її, що ФБР «чудово обізнане» щодо задіяних у шпіонажі мешканців столиці. Тож та перепитала, чи відомо Бюро про близьке знайомство Інґи з Гітлером, призначення її рекламним агентом нацистів у Данії.

Донощиця пояснювала, що Інґа точно шпигунка, бо «не вміє писати», а їй не лише довірили вести популярну колонку, а й вона, здається, має «значний вплив у Times-Herald»{132}. Описуючи Інґу «владною… дуже розумною й улесливою», інформаторка могла лише здогадуватися, як її взагалі найняли. Або вона пошила у дурні Паттерсон і Уолдропа, або ж вони теж «працювали за наказами»{133}. Донощиця була не лише колегою Інґи, вона колись навіть мешкала з нею в одній кімнаті. Це й були параноїдальні настрої у Вашинґтоні з наближенням війни.

Колегою з Times-Herald і колишньою сусідкою по кімнаті, що повіряла ФБР свої підозри щодо Інґи, була