Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Її сукня 📚 - Українською

Читати книгу - "Її сукня"

279
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Її сукня" автора Алла Рогашко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 59
Перейти на сторінку:

«але… чому я?..»

«ти маєш дар бачити те, чого не можуть бачити інші»

«як… як це має відбутися?..»

«побачиш, це станеться зовсім скоро»

«це має якийсь стосунок до моєї книги?..»

«тш-ш… усьому свій час…»

Нілина рука мимоволі здригнулась, висмикнувши тіло з нерухомого стану. Видиво різко обірвалось. А разом з тим і діалог.

А скільки ще було питань!..

Частина 2
Сибір, 1930 рік

…Вона поволі брела залізничними коліями, під ногами порипував сніг, тіло заклякнуло від холоду. По обидва боки височіли товсті стовбури сосон.

То був древній ліс, якому багато століть; колись сосни росли й там, де тепер були колії, але їх зрізали. Та вона про те не знала. Просто йшла, час від часу перечіплюючись за випнуті з пеньків гостряки; падала, до крові роздряпуючи долоні, вставала і продовжувала свій шлях. Вже не пам’ятала, куди і навіщо: просто знала, що йти вперед належало. І йшла.

Казна-скільки часу минуло відтоді, як їхала у товарняку цією ж колією, через такий самий сосновий ліс. Теж зимою. Трималася за вкрите кригою поруччя, що було поміж вагонами, і дрижала від жаху, бо один неправильний порух — і враз опиниться під колесами, які перемелють тіло на фарш. Мороз наскрізь пронизував усе єство, рук майже не відчувала під крижаним залізяччям, вітер навідліг бив у лице.

Не пам’ятає, куди їхала, — чи, може, її кудись везли, хтозна! — і чи доїхала. Та тепер ішла цим же шляхом. Куди він веде? Кудись, де зупиняється час, де вічний холод і вічна порожнеча…

Здається, йшла цілу вічність. І кінця тому шляху не було. Згодом сосновий ліс був позаду; попереду — суцільна біла неозорість і незмінна холоднеча.

Сил уже немає йти. Все. Досить! Вона не йтиме більше. Сяде ось тут… ні, приляже. Спочине хоч трохи, а тоді продовжить іти. Може…


… Її розбудило якесь шарудіння. Було нарешті тепло, однак перемерзле тіло нило від болю. Розплющила очі й перше, що побачила, — язики полум’я в центрі юрти, які облизували почорнілий казан. Стара жінка сиділа перед вогнищем і помішувала ополоником у казані. Ще одна, молодша, — на килимку попід стіною, розливала у піали чай.

Скинула з себе важке хутро, котрим була вкрита, і роззирнулась довкола. В юрті було затишно, пахло м’ясом, молоком і невичиненими шкурками. Відчувала, що вдома.

Невже повернулась? Невже справді вдома?..

Молодиця підійшла до неї і приязно протягнула піалу. Із вдячністю схилила голову, обхопила руками гарячу посудину і заходилася сьорбати. Чай був міцним і смачним, обпік нутрощі й лиш тепер відчула, як зголодніла; здавалось, шлунок зараз розірветься від різкого пекучого болю.

До юрти ввійшло троє чоловіків — старий і два молодих. Шанобливо кивнувши головами, всілись довкола килимка, що був розстелений коло вогнища. Один з юнаків обдивився її несмілим поглядом і задумливо похилив голову. Чимось вирізнявся з-поміж інших. Здавалось, очі його всміхались, хоч обличчя мав надміру серйозне, не за роками доросле, мовби життєва мудрість відпечатала на ньому свій невблаганний відбиток.

Потім їй розкажуть, що Айдар — так звали юнака — був старшим сином старого господаря Данабека і старшим братом Нуртасові. І справді відрізнявся від свого брата й батька; ще й бунтарем був, хоча й добрим. А останнім часом ходив замислений, відсторонений, сам не свій. Ніхто не знав, що з ним таке. Ніяк не хотів ділитися — надто вже був замкненим.

Тим часом стара жінка зачерпнула ополоником страву з казана і, подмухавши, скуштувала. Відтак подала знак молодиці: час починати трапезу. Та розклала страву в посудини, порозносила чоловікам; затим принесла і їй.

Нарешті вона втамує цей пекучий біль голоду…


…Вона відчула чиюсь присутність поряд із собою й сполохано здригнулася.

— Хто… хто це?.. — ледь видихнула.

— Тш-ш… Не бійся, я не зроблю тобі нічого поганого, — почула Айдаровий шепіт; його тепле дихання приємно війнуло по щоці.

1 ... 15 16 17 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її сукня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її сукня"