Читати книгу - "Зірки Егера"

Яничар вражено зиркнув на чоловіка, що скакав на коні поряд з ним.

— Не вір йому,— вигукнув Море, збліднувши,— він хоче тебе обдурити!

Яничар зупинив коня, чекаючи тих, що їхали позаду.

— Я впізнав тебе, Юмурджак! — гукнув Добо.— Ось вона яка, турецька честь! Грабувати тих, з ким іще вчора воював разом? Розбійник! Такий же поганець, як і твій поплічник!

Яничар глянув на Добо, але нічого не відповів.

— Ну, підходь сюди ближче, блазню! — кричав Добо.— Золота тут нема, є тільки свинець, залізо, його ми тобі всиплемо, скільки захочеш!

Він прицілився. Пролунав постріл.

Юмурджак похитнувся на коні і впав у пилюку.

Майже одночасно затріщали решта рушниць. Турки теж відповіли на «привітання» пострілами з пістолей.

Море нібито хотів підхопити яничара, що падав з коня, але тільки вихопив у нього кинджал з піхов. У наступну мить він ляснув коня по крупу лезом кинджала. Кінь звівся на диби і помчав. Море з усіх сил підганяв його.

— Тримайте його, золото тікає! — крикнув Добо туркам.

Ті спершу отетеріли, а затим поскакали Слідом за Море, посилаючи йому навздогін розлючені прокльони. Добо встиг їх порахувати:

— ...десять... двадцять... сорок... п'ятдесят...

Перечекав ще хвилину, тоді зіскочив з помосту.

— По конях, хлопці! Їх там не набереться й шістдесяти!

Солдати скочили на коней, а Добо вже у воротях гукнув Цецеї:

— Отого турка в кольчузі, якщо він ще живий, зачиніть у себе! А тих, хто підпалював хати, хай селяни порішать!

Цецеї, священик і ще два кріпаки поспішили на дорогу. Юмурджак уже сидів на землі, хоча не прийшов іще до тями. Куля Добо вдавила йому панцир якраз над самим серцем.

— Перев'яжіть його,— звелів Цецеї,— і відведіть у двір.

Турок не опирався, дав себе перев'язати.

— Ти вмієш грати в шахи? — гаркнув на нього Цецеї.

Яничар ствердно кивнув головою, але промовив:

— Ні.

Коли йому перев'язували руку, з канави підняв закривавлену голову ще один турок.

— Перев'язуй цього,— сказав один із хлопців,— а я порішу іншого.

— Постривай! — сказав Цецеї.

Він закульгав до закривавленого яничара і, приклавши йому шаблю до грудей, запитав:

— А ти вмієш грати у шахи?

— Я помираю,— застогнав турок, втрачаючи сили.

— Шах?

— Шах, гарде, мат? — спитав, стогнучи, турок.

— Ото, ото, Мохамед би тебе скарав. Несіть його у двір, це мій бранець!

Добо зі своїми вояками повернувся тільки ввечері. Вони захопили безліч камзолів, кольчуг, всілякої зброї і навіть бранця — Ласло Море.

— А цього вовка посадіть у міцний льох! — звелів Добо, зіскочивши з коня.

Цецеї мало не стрибав з радості:

— Як це вам пощастило спіймати його?

— Самі акинджі зловили його для нас. У них вистачило глузду не дати йому доброго скакуна. Отож вони легко наздогнали і тільки почали зв'язувати, підоспіли ми і поквиталися з акинджі.

— Всіх порубали?

— Всіх, кого вдалося.

— Заріжте мою найкращу теличку! — гукнув весело Цецеї слузі.— І на рожен її. Але спочатку принесіть гарного вина! Викочуйте з погреба крайню діжку!

— Не поспішайте,— сказав Добо, проводжаючи поглядом Море, якого вели в льох.— А де ж Герге?

— Навіщо він тобі? Он грається разом з моєю дочкою на терасі. Кажуть, що вбили його матір.

— Вбили?

— Еге ж. Якийсь негідник напав на неї і заколов.

— А золото?

— Бідолаха лежить у кутку кімнати долілиць. Певне, там і закопала своє золото.

Добо щось гнівно буркнув. Тоді звернувся до хлопчика:

— Герге! Герге Борнемісса! Підійди-но до мене, маленький витязю. Сідай хутенько на свого коня, синку.