Читати книгу - "Дочка Чарівниць"

— А хто ж я тоді, якщо не Чарівниця? — спитала Дівчинка.

— Ще не настав час про це сказати, — відповіла їй Опікунка. — Крім того, ми ще не знаємо напевно, чи ти справді та, на яку ми покладаємо стільки сподівань…

Дівчинка стенула плечима і знову втупилась у полум’я. Досвід перебування під опікою Першої і Другої Чарівниць навчив її, що не треба наполягати, коли наполягає Чарівниця.

Відлякавши Загарбників з допомогою стриг, Чарівниці з вихованкою доволі довго жилося спокійно. Були в Лісі самі зі створіннями, що там мешкали. А ще були Зорі… Щоночі Дівчинка вдивлялася в них, розмовляла з ними, а потім розповідала Чарівниці те, що довідалася.

— Як вони до тебе говорять? — цікавилась Чарівниця.

— Моргають, пульсують світлом, тремтять — така їхня мова. Я її розумію. На це пішло багато часу, спершу я не могла збагнути, що вони кажуть, хоча помічала, що Зорі пульсують у певному ритмі. І нарешті однієї ночі зрозуміла перше слово-сигнал. Бо Зорі не говорять так, як ми, поєднуючи літери в слова. Вони розмовляють сигналами, розумієш?

Чарівниця мусила визнати, що таки не розуміє.

— Оникрс саме попереджає нас, що вже за дві доби настане ніч, найкраща для пересилання новин на планету Велетнів, — вела далі Дівчинка. — А ще я розмовляла з кількома невеличкими зірочками — отими, що на лівому боці небозводу… бачиш їх? Вони розташовані так, немов утворюють хрест…

— І що вони тобі сказали?

— Розповіли мені про незвичайний досвід, який пережили мешканці планети Ящерів, дуже розумні, вони розумніші за нас, і настільки вдосконалили свою техніку, що можуть здійснювати космічні польоти навіть на дуже далекі планети. Уяви собі, що під час одного польоту вони приземлилися на невеличкій прегарній планеті — на їхню думку, цілком позбавленій життя. Тож вони не вагаючись провели там усілякі досліди, збудували складні лабораторії, щоб вивчити хімічний склад ґрунту і рослинність. А якого неймовірного вони зазнали розчарування, коли невдовзі, на жаль, переконалися, що на тій планеті все-таки існує своя форма розумного життя. Це були рослинні мікроорганізми. Вони будували свою цивілізацію — таку мініатюрну, що Ящері не помітили їх і… все розтоптали. Несвідомо знищили також оригінальні споруди мешканців планети і повбивали мільйони з них, лише ступаючи по землі своїми могутніми лапами! Коли врешті один із Ящерів виявив, що вони несамохіть знищили чудову розвинену мирну цивілізацію, між ними запанував смуток і жалоба. Добродушні за натурою створіння не могли собі вибачити нехай і ненавмисного акту насильства у Космосі. І донині, хоча минуло кількасот років, на Планеті Ящерів панує смуток і жалоба, бо ці могутні створіння, навіть якби дуже хотіли — а хочуть — неспроможні виправити те, що знищили. Надто вже крихітна була та цивілізація.

— Тепер собі думаю, з ким би я більше хотіла мати справу, — зітхнула Чарівниця, заслухана в оповідь вихованки. — 3 отакими добрими від природи Ящерами, що несвідомо знищили чиюсь цивілізацію, чи із Загарбниками і їхньою свідомою жорстокістю. І справді не знаю відповіді…

— Якщо хочеш знати, у Космосі є безліч випадків, подібних на історію Великого Королівства і Загарбників: наскільки я розумію, вони напали на Королівство і підкорили його, правда? — спитала Дівчинка, вдивляючись у небо, на якому миготіли золотаво-сріблясті Зорі. — Неподалік від Сонячної системи зорі Оникрс є три планети, яких ми звідси не можемо побачити. На двох із них розвинулися багаті, але дуже спокійні цивілізації істот з кремнію. Їм вдалося створити держави, що живуть у добробуті, вони досягли висот у науці, техніці, мистецтві, але їх ніколи не цікавили космічні польоти і не приваблювали інші планети. Цілком навпаки — вони одне про одного нічого не знали. На жаль, на третій планеті також мешкали кремнієві істоти, але такі, для яких єдиним сенсом були завоювання і життя чужим коштом. Мешканці цієї планети не дбали про свій розвиток, не займались як слід землеробством, не будували фабрик і цілковито занехаяли мистецтво і культуру — це все було їм геть ні до чого. Зате всі свої сили й таланти вони пустили на створення могутніх космічних військових кораблів. А коли вони були готові — напали на дві сусідні планети, підкорили їх собі і почали жити, користуючись здобутками сусідів. Тепер шукають, кого б їм ще загарбати, бо тих двох планет їм уже замало, вони все там понищили. На щастя, наша планета їх не цікавить, бо тут для них немає відповідних умов для життя. А то хто його знає: чи одного дня нам не впали би з неба на голову їхні кораблі…

— Ти ба, це тільки так здається, що небо таке щасливе і гарне у своїй синяві, блакиті, золоті й сріблі? — здивувалася Чарівниця. — Отже, Космос такий самісінький, як і наша Земля? У ньому є краса й радість, а також смуток і гнів, ненависть і насильство, правда й фальш…

— Думаю, що інакше бути не може, — сказала зовсім по-дорослому Дівчинка. — Мені вже майже вісім років, і я прийшла до такої гадки, що радості у чистому вигляді не буває, вона має перемішуватись із смутком, так як близька сусідка правди — брехня, а любові — ненависть.

— Бідна Дівчинко, — прошепотіла зі співчуттям Чарівниця. — Ти зарано пізнала світове Зло. У тебе ніколи не було справжнього безжурного дитинства і сумніваюся, що тебе чекають радісні дівочі літа.

Дівчинка нічого не відповіла,