Читати книгу - "Дочка Чарівниць"

— На щастя, у нас ще є П’ята Сестра, а вона на цьому знається, — шепнула Чарівниця сама до себе.

Коли минуло дві доби, про які згадувала Оникрс, Чарівниця з Дівчинкою всілися серед ночі на камені перед входом до печери і зосередили всі свої думки, всю увагу, ба, навіть все своє єство на Планеті Велетнів. Заплющили очі й з усіх сил посилали в Космос до Оникрс думку, щоб Велетні вдосконалили свої летючі кораблі настільки, аби можна було долетіти до двох сусідніх планет і дізнатись, що там — прекрасні умови для життя. Їхні думки відлітали в Космос, а оскільки саме у цей час Космічний Шлях не був зайнятий жодними іншими сигналами — пучок космічних хвиль швидко ніс їх до Оникрс. Лише за кілька годин, коли темно-синє небо на сході почало рожевіти, готуючись до сходу Сонця, Оникрс, що поволі блідла, переказала: їхні думки якраз до неї дійшли, і тепер вона відбиває їх у напрямку Планети Велетнів.

— Завтра вночі… завтра вночі… — встигла ще сказати Оникрс своїм миготінням, блиманням і змінною пульсацією, перш ніж світло дня сховало її світло у глибині неба, що хутко ясніло. Наступної ночі велика космічна самітниця справді переказала Дівчинці, як і обіцяла, що їхні думки дійшли до Планети Велетнів, які не стали гаяти часу і думати, звідки такі думки взялися, а одразу почали перебудовувати свої сонячні кораблі (які літали у Космосі за допомогою сонячної енергії, зі швидкістю сонячного світла). Дехто з Велетнів однак невдовзі почав казати, що ця прекрасна й рятівна для них ідея зродилася у їхніх власних головах. Бо ж хоча більшість розумних думок приходить до істот, що живуть у Космосі, від Зірок, вони одразу сприймають їх за свої власні. Часом лишень згадують про «натхнення» або стверджують, що ці думки «осінили їх уві сні».

— Велетні таки врятовані, а я зовсім не чекаю від них подяк. І Оникрс також, — сміялася Дівчинка.

Ось так у всяких приємних справах сплив для Дівчинки ще один рік, і Чарівниця одного дня спокійно заявила, що її вихованці сповнилося вісім років.

— Зорі відкрили тобі більшу частину своїх таємниць, — почала вона серйозно, але Дівчинка перебила її:

— Тільки маленьку частинку, вони зовсім не хочуть відкривати все…

— Так чи інакше, з Другим розділом Меншої Книги ми впоралися, а ти самостійно зробила значно більше, ніж те, про що в ньому йшлося. Отож цей рік присвятимо читанню думок…

— То я таки буду Чарівницею? — спитала нетерпляче Дівчинка.

— Ні.

— А ким же?

— У слушний час ти дізнаєшся.

— А ти не думаєш, що я могла би спитати у Зірок про моє майбутнє і про те, хто я насправді така?

— Не думаю. Навпаки, я певна, що зараз навіть Зорі цього не знають.

— Але якщо ти навчиш мене читати чужі думки, тоді я у твоїх думках прочитаю все, що захочу!

— Ой ти ж моя мудрагелько! По-перше, з очей справжніх Чарівниць ніхто не може нічого прочитати.

По-друге, ця думка схована дуже-дуже глибоко, а до того ж — це незавершена думка. Повір мені: зараз ще ані я, ані мої Сестри, ані Зорі не маємо певності щодо того, ким ти будеш. А мрій читати не можна.

— То я — тільки твоя мрія? — спитала напівдошкульно, напіввичікувально Дівчинка.

— Так. Ти Мрія. Ти Надія. І не тільки моя, — відповіла поважно Чарівниця.

— Якщо це залежить від мого навчання у вас, Чарівниць, то я думаю, що вчуся старанно! — вигукнула докірливо Дівчинка.

— Так, але у всьому є своя таємниця. Навіть у тому, що, як нам здається, знаємо досконало.

Відтоді кожну мить вони присвячували мистецтву читати думки. Дівчинка прочитала у першому розділі Меншої Книги, що для цього потрібно всю свою силу й волю зосередити на очах людини, думки якої хочеш прочитати. Очі Чарівниць для цього не найкращі, з них не можна прочитати хоча би щось, бо вони нерухомі. Чарівниця поволі й ретельно навчала вихованку, які цяточки зіниць про що кажуть, як зі зміною кольору райдужної оболонки, розширення і звуження кольорових цяточок змінюється зміст думок. Є також думки, які взагалі неможливо прочитати, бо вони дуже невизначені й миттєво зникають. А думки чіткі, емоційно забарвлені — гнівом, любов’ю, ревнощами чи ненавистю — прочитати неймовірно легко.

— Та ж не йдеться про те, щоб прочитувати всі чужі думки, — наголошувала Чарівниця. — Нас цікавлять тільки найважливіші. Скажу тобі ще більше, але пам’ятай, що тебе це також стосується, бо так сказано в одвічних Правилах Магічних Законів: взагалі не можна читати чужих думок, бо це само по собі погано. Бо ти, чужинка, береш і вриваєшся, не питаючи, у чиєсь серце й розум, як непрошений гість. Натомість бувають ситуації, коли можна врятувати життя — своє власне або чиєсь, хто живе у давньому Великому Королівстві. Тоді й тільки тоді ти маєш право скористатися своїм даром. Не можна вдаватись до нього задля розваги, бо тоді його у тебе взагалі відберуть. А тепер для навчання будемо скликати до себе різних тварин, щоб ти, дивлячись їм в очі, могла дослідити можливості свого хисту.

Спершу Чарівниця чарами прикликала Лисеня. Як не дивно, це було саме те Лисеня, вичаруване з великої сухої шишки, яке відвело псів від входу в печеру.

— Прочитай в його очах, чи воно хоче залишитись Лисеням, чи воліє