Читати книгу - "Холодна Гора"

— Це дуже просто: ви зробите для нас те, що досі робили для інших.

— Товаришу капітане, три години я намагався довести громадянинові слідчому, що я уявлення не маю про все те, що він говорить.

Може, ви нарешті скажете мені, у чому мене звинувачуєте. Я тоді зможу вам відповісти й розвіяти ваші підозри.

— Йдеться не про підозри. Ми знаємо про вашу диверсійну роботу все від початку до кінця.

— У такому разі дайте мені докази моєї провини.

— Ви їх отримаєте відразу, як тільки будете заарештовані. Але ми не маємо бажання вас заарештовувати. Ідіть до нас на службу, і всі ваші злочини проти нас будуть забуті, й перед вами відкриється шлях до великої кар’єри. Ваше матеріальне становище значно поліпшиться.

— Я не потребую поліпшення мого матеріального становища.

Я всім задоволений. Я люблю свою роботу й не маю бажання її змінювати. Але ось уже майже рік я є об’єктом підступних нападів, що їх організовують ваші люди.

— Ми не будемо вести розмову про вашу роботу зараз. Питання стоїть так: будете чи не будете зізнаватись?

— Але ж і я кажу вам знову: мені немає в чому зізнаватись.

— Ви — ворог народу, Радянського Союзу й радянського уряду.

Ви проводите підпільну роботу на користь іноземної держави.

Я втратив нарешті терпець і схопився на ноги.

— Громадянине капітане, ви не повинні зі мною так розмовляти. Можете мене заарештувати, але доки я на волі, я нікому не дозволю розмовляти зі мною в такому тоні.

Тепер надійшла його черга розізлитися, він теж схопився й закричав:

— Заткнись. Підвищувати голос тут можу тільки я. Пам’ятай, де знаходишся.

Він знову сів, узяв шматок паперу й продовжив уже цілком спокійно:

— З ким з апарату N ви перебували в контакті?

Я уяви не мав про той апарат N і не знаю нічого про нього й зараз. Мені здалося, що це німецька секретна розвідка.

— Я ніколи навіть не чув такої назви.

Капітан запитливо глянув на Полевецького, котрий зробив рух, якого я не забуду до кінця життя. Він розвів руки і глянув на мене з таким виглядом, немов я втратив розум. Мабуть, моя відповідь, що я не знаю свого власного імені, справила б на нього менше враження. Сьогодні, через дванадцять років, уже маючи досвід усіх фаз «великої чистки» і будучи ґрунтовно обізнаним із методами слідства ДПУ, я не можу збагнути оту малу сцену в кабінеті капітана Азака.

У глибині своєї душі обидва ці офіцери ДПУ чудово розуміли, що я не маю нічого спільного з тими звинуваченнями, які вони мені пред’являли, що ніякий я не закордонний агент. Але ж кожен із них у присутності іншого робив вигляд, що сприймає ті звинувачення за справжні й вірить у те, що сам каже. Вони грали один перед одним комедію й вважали, що вона справляє на мене належне враження і що ця гра може схилити мене до фіктивного визнання своєї вини.

Але в цьому вони не мали успіху навіть пізніше, незважаючи на застосування різноманітних засобів тиску впродовж трирічного слідства. Тож як вони могли подумати, що я, будучи вільною людиною, піддамся на їхні вмовляння?

— Олександре Семеновичу, нічого не вийде, доведеться зізнаватись.

— Я не маю що сказати опріч того, що вже сказав.

— Слухайте, ми ще не вирішили, що з вами робити. Ви ж ще й досі не під арештом. Якби ми хоч крихту сумнівались у вашій вині, ми не запросили б вас сюди сьогодні. Ми продовжували б свої спостереження.

— Не можу нічого повідомити.

— Або переходьте на наш бік, або поїдете до білих ведмедів.

Я не дуже розумів, що він має на увазі, але подумав, що це натяк на табори ДПУ на Соловецьких островах у Північному Льодовитому океані, де є багато ведмедів.

— Хочу вам дати ще один шанс. Подумайте над своєю справою й приходьте сюди знову післязавтра. У вас буде можливість подумати. Я певен, що ви збагнете переваги, які надасть вам співпраця з нами. На сьогодні все, — сказав він і повернувся до Полевецького:

— Залагодьте всі формальності з громадянином Вайсбергом.

Ми разом повернулися до кабінету Полевецького, де він зробив ще одну спробу переконати мене, хоч уже й без надії на успіх:

— Подумайте добре над ситуацією, в яку потрапили, і прийміть пропозицію капітана. Він вам бажає добра. Ніхто вам не запропонує кращих умов. Своїм опором ви тільки нашкодите собі. Зверніть на це увагу.

Потім він вручив мені надрукований на друкарській машинці текст. Читаю: «Я, що підписався, попереджений про те, що матеріали допиту є державною таємницею. Я також попереджений про відповідальність за розголошення державної таємниці, яке тягне за собою покарання згідно зі статтею N ув’язненням на 5 років». Я розписався.

— Приходьте післязавтра о першій годині. Дайте вашу перепустку.

Я віддав перепустку, він підписав її й повернув мені.

— Можете йти.