Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Принц Ґаллії 📚 - Українською

Читати книгу - "Принц Ґаллії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Принц Ґаллії" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 211
Перейти на сторінку:
для нього самого, взяли перші акорди пісні про кохання могутнього вельможі до королівської дочки. Про те саме кохання, що призвело до його появи на світ і на цьому трагічно обірвалося. Про його батька, герцоґа Філіпа III Аквітанського, який, втративши першу дружину, зовсім не сумував за нею, бо був нестямно закоханий в одинадцятирічне дівча, доньку короля Робера III. Ізабела Ґалльська годилася герцоґові за дочку, проте ця обставина не завадила йому так палко закохатися в неї, що в своїй нерозсудливості він ладен був повстати проти королівської влади і піти з військом на Тулузу. Аби зберегти мир у країні, король мусив поступитися вимогам наймогутнішого зі своїх васалів і цим порушив слово, що його був дав ґрафові Прованському, з чиїм сином Ізабела вже була заручена. Відчувши себе ображеним, ґраф вирішив вийти зі складу королівства і приєднатися до Ґерманського Союзу. Загалом це було лише на руку аквітанцям, оскільки дозволяло їхньому роду зайняти домінуюче положення в решті Ґаллії, проте герцоґ, усвідомлюючи свою провину перед королем, рішуче виступив на захист цілісності держави. В цьому його підтримали й інші ґалльські князі, що вирішило суперечку на користь єдності країни. Ґрафові Прованському довелося поступитись і задовольнитися шлюбом свого сина з небогою короля, юна принцеса Ізабела стала герцоґинею Аквітанською, а вся ця історія набула широкого розголосу і знайшла своє відображення в цілій низці художніх творів того часу.

З усіх балад, що їх Філіп знав про батьків, ця щонайменше відповідала дійсності, проте йому подобалася понад усі інші. Було в ній щось особливе і надзвичайне, що збуджувало його уяву, торкалося найпотаємніших струн його душі. Її автор, мало переймаючись історичною правдою, зумів так яскраво, так переконливо зобразити своїх героїв, що складалося враження, ніби вони знаходяться десь поруч і будь-якої миті можуть з’явитися перед слухачами в живій людській подобі…

Поступово спів захопив Філіпа, він повністю поринув у минуле і перестав думати про сьогодення. Природа не обдарувала його абсолютним слухом, проте наполегливі тренування не минулися марно: співав він правильно, гарно поставленим голосом, майже ніколи не брав фальшивих нот, і слухати його було приємно не лише йому самому.

Десь на середині пісні Філіп відчув, що хтось підійшов до нього ззаду й зупинився за спиною. Це відчуття було таке реальне, таке непереборне, що він замовк на півслові, відклав лютню вбік і озирнувся…

А наступної миті Філіп вже був на ногах, дурнувато всміхаючись і відчайдушно намагаючись вирівняти дихання, що раптово збилося з ритму. Його горло стиснув нервовий кашель, проте він не міг дозволити собі прокашлятися, боячись сполохати, зруйнувати тендітну чарівність картини, що нараз відкрилася його приголомшеному поглядові…

Перед ним стояла юна дівчина років п’ятнадцяти, прекрасна як весна, як любов, як може бути прекрасною лише чистота й невинність. Вона була невисока на зріст, струнка, з тонким гнучким станом, одягнена в коричневий костюм для верхової їзди, який вдало гармоніював з пишною гривою світло-каштанового волосся. Її великі карі очі дивилися на нього з якимось дитячим захватом, на щоках грав рожевий рум’янець, а на коралових устах блукала сором’язлива усмішка, виблискуючи перлинами її рівних білих зубів.

У Філіпа важко калатало серце й підкошувалися ноги. Він дивився на дівчину, поїдаючи її очима і мліючи від незнаного раніш, ні з чим незрівнянного почуття. Світ у його очах враз змінився, він почав бачити все в іншому світлі, зовсім інакше сприймати довколишнє. Усі турботи, всі біди та нещастя останнього часу та всього його життя здалися йому такими далекими, неістотними, не вартими уваги. Ця дівчина була мов та чарівниця з казки, що прийшла забрати в нього дитинство — але навзамін вона пропонувала йому кохання.

„Так, це кохання!“ — думав він. — „Он воно яке…“

Його нітрохи не бентежило, що він зовсім не знає цю дівчину, що вперше бачить її — все це не мало жодного значення. Кохання ніколи не приходить поступово, крок за кроком, воно спалахує в одну мить, і вже неістотно — в момент знайомства, з першого погляду, чи значно пізніше. Кохання не можна порівнювати ні зі звичкою, ні з дружбою, ні з прихильністю; воно не є породженням земних почуттів — поваги, симпатії, тощо — навіть у мільйони й мільярди разів посилених. Це небесна благодать, це божественне одкровення, це диявольська мана… Наче блискавка вдарила одночасно з неба і з-під землі — вона миттєво вразила Філіпа.

Нарешті, опанувавши себе, він підступив до дівчини і чемно поцілував її руку. Подолавши спокусу притиснутися щокою до цієї тендітної, м’якої долоні, він примусив себе випростатись і представився:

— Філіп Аквітанський до ваших послуг, панно.

Дівчина нагородила його сліпучою усмішкою.

— Дуже мило, монсеньйоре, — відповіла вона і, не витримавши палкого погляду Філіпа, ніяково потупилася. — А я… Мене звати Луїза де Шеверні… Також до ваших послуг.

Ґалльською вона говорила правильно, але з виразним франсійським акцентом. Її оксамитово-ніжний голос змушував Філіпове серце то завмирати в знемозі, то швидко калатати, аж рватися з грудей.

— Ви… Мабуть, ви родом з Іль-де-Франсу, — невпевнено припустив він. — Або ж із Середньої Луари.

— Ви вгадали, — кивнула Луїза. — Моя родина мешкає в Блуа.

— І що ж привело вас до нашого краю?

— Три дні тому я приїхала погостювати до свого кузена, вашого друга, до речі, ґрафа Капсірського.

— Он як! — Лише зараз Філіп помітив з протилежного краю галявини двох коней: одного з дамським сідлом, другого з чоловічим, яких тримав за поводи слуга. У слузі він упізнав Жакомо, Шатоф’єрового камердинера. — Отже, Ернан ваш родич?

— Так, монсеньйоре. Моя матінка — рідна сестра матері пана ґрафа, царство їй небесне. Ми також родичі й по його чоловічій лінії, щоправда, дуже далекі.

— Зрозуміло. Це… гм… Це була дуже романтична історія.

Тут Філіп покривив душею. Нічого романтичного в цій історії не було — то був звичайнісінький мезальянс. Двадцять років тому Ернанів батько їздив у Шампань, на землю своїх предків, і повернувся звідти з молодою дружиною, дочкою одного зубожілого шляхтича — свого далекого родича. Цей шлюб ніхто не схвалював.

Відчувши фальш в останніх словах Філіпа, Луїза почервоніла і збентежено опустила очі. Вона зрозуміла це так, що Філіп з самого

1 ... 15 16 17 ... 211
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принц Ґаллії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Принц Ґаллії"