Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

Спочатку Кулум-бек наче злякався, але швидко розсміявся і сказав:

- Куди тобі, голодранцю, іти від мене? Що ти будеш їсти, де ти будеш спати? Це тебе тільки добрий Кулум-бек дарма годує і одягає!

Саїд коротко відповів:

- Прощайте! Ви мене тільки й бачили,- і, сказавши, юнак вибіг з хати Кулум-бека.

На другий день уранці Кулум-бек розіслав усіх своїх слуг розшукувати Саїда. Довго його шукали, але даремно. Нарешті один із слуг вернувся і сказав, що бачив Саїда, як він вийшов із мечеті і пішов у готель: на нім дуже гарне убрання і зброя.

Кулум-бек почав кричати:

- А! Так цей злодій ще й обікрав мене. Ось за що він купив убрання? Ні, почекай, ти не втечеш в мене!

І Кулум-бек побіг до начальника поліції. Начальник знав, що торговець - родич Мессура і тому зараз же велів своїм поліцейським заарештувати Саїда.

А Саїд між тим любесенько сидів собі в готелі і розмовляв з одним торговцем про свою подорож у рідний Бальсор. Але раптом на його напали кілька озброєних людей і зв’язали йому руки. В ту ж хвилину прийшов і сам Кулум-бек і витяг з його кишені гаманець з золотом.

- Гляньте,- закричав він,- усі гроші оці накрав у мене потроху пійманий злодій.

Другі захитали головами:

- Ну скажіть, який молодий, вродливий і вже пустився на крадіжки!

- Хай же справедливий суд покарає за його злочинство!

І Саїда повели. З усіх боків неслася юрба і кричала:

- От так продавець! От так вірний слуга! На цього можна покластися, що не обікраде свого господаря. Та немало ж і украв! Цілих двісті червінців!

Начальник поліції зустрів арештованого дуже суворо. Саїд хотів виправдуватись, але йому було звелено мовчати. Коли спитали Кулум-бека - чи це справді його гаманець і гроші, той заприсягнув. Суддя вернув йому гроші і сказав:

- Завтра разом з іншими злодіями тебе посадять на барку і повезуть в море на пустинний острів.

Розпач охопив душу Саїда. Даремно він божився і просив дозволити йому сказати каліфові єдине слово, ніхто не звертав на його уваги. Навіть Кулум-бек пошкодував, що заприсягнув, і заступився за Саїда, але суддя йому коротко завважив:

- Іди собі, відки прийшов, і не втручайся не в свої справи, коли не хочеш за це заплатити десять червінців.

Кулум-бек замовк, а Саїда відвели в темну і вогку в’язницю. Там на соломі лежало дев’ятнадцятеро нещасних, проклинаючи каліфа і його суд.

На другий день всіх двадцять злочинців привезли на берег і спустили вниз у таку низьку каюту, що люде навіть не могли стояти, і між ними зараз же почались сварки і бійки за кращі місця.

Рушив пароплав, і Саїд гірко заплакав. І плили вони дні і ночі. Їсти їм давали раз на день по маленькому шматочку хліба і одному ковтку води, щоб його запити. В каюті завжди було темно і стояв такий важкий дух, що багато людей не виносило і умирало. І тільки молодість та здоров’я спасли Саїда від смерті. Так пройшло два тижні, аж ось на п’ятнадцятий день дужче зашуміли хвилі і піднялась буря. Саїд навіть зрадів: йому хотілось одного - умерти.

Все дужче і дужче гойдало корабель, і нарешті він наскочив на камінь і затріщав. Крики розпачу і стогін злилися з ревом хвиль і нагло стихли.

Хтось з арештантів крикнув: «Вода, вода!»

Справді, вода текла в каюту. В’язні кинулись до дверей, налягли і вирвали їх. Але на палубі не було ні одної душі: всі були на човнах. А буря все дужчала й дужчала, корабель тріщав і поволі сідав на дно. Ударила ще одна хвиля, і корабель застогнав і попрощався зі світом. Саїд ухопився за мачту. Хвилі кидали його з боку на бік, але Саїд якось тримався на поверхні води. Коли це з свистом випадає із-за пояса золотий ланцюжок з срібним свистком. Саїду захотілося ще раз, востаннє, попробувати засвистати. Держачись однією рукою за дерево, він другою вловив свисток і підніс його до губ. І чистий, голосний свист розлігся над білим шумом моря. І раптом стихла буря і заспокоїлись хвилі. Саїда понесло вперед, він глянув і бачить, що пливе не на дереві, а на величезнім дельфіні. Зрозумів він це диво, згадав прихильну фею і подякував небу за життя.

Наче стріла, нісся дельфін, і уже надвечір на обрії зазеленіли береги. Дельфін прямував до них. Схотілось Саїдові їсти. Не довго думаючи, він вийняв свистка і свиснув. У ту ж хвилину дельфін спинився, і з води виринув стіл з різними стравами.

Саїд давно вже не їв взагалі, а так смачно, може, й ніколи. Скінчився обід, і стіл зник у синіх хвилях, а дельфін поплив далі. Уже смеркалося, коли Саїд помітив в долині величезне місто, мінарети якого нагадували багдадські. Не дуже було приємно для Саїда попасти знову до Кулум-бека, але ж за поясом у його висів свисток, і йому уже було нічого не страшно. Ось вони підпливали вже до берега, аж дельфін круто повернув убік і поплив до величезного будинку, що стояв зовсім окремо від міста.

На даху будинку стояло декілька пишно вбраних людей, а на березі купчилась ціла юрба слуг, які дивились на Саїда і власним очам не вірили. Дельфін спинився біля мармурових сходів і ледве Саїд ступив на них, як дельфін зник у безодні. В ту ж хвилину декілька слуг збігли вниз і запросили Саїда від імені господаря зайти в господу і перевдягтись. Незабаром Саїд був уже на даху будинку, а господар питав його:

- Скажи, будь ласка, таємний чужинце, що їздиш по морю на рибах, як козак на коні по степу, скажи, чарівник ти який чи звичайна людина, як і всі ми?

- Пане господарю! - відповів Саїд.- Багато я в останні часи натерпівся лиха і сподіваюсь, що вам буде цікаво послухати мою сповідь.- І тут