Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стас
Всі вихідні проходив роздратований. Робота ніяк не клеїлася. Не встигав зосередитись на документі, як думки знову текли, туди куди не слід. До Аліни.
Звичайно, я розумів, що її життя не завмерло на місці. Не зупинилось, коли я з нього пішов, шумно грюкнувши дверима. Що за п'ять років, вона могла неодноразово завести стосунки та розірвати їх.
Розумів. Тому і не повернувся в рідне місто, щоб не лізти й не втручатися в її життя. Бо впевнений, триматись осторонь не зміг би.
Та все ж, егоїст в мені хотів і надіявся, що в неї, як і у мене нічого не вдасться. Коли остаточно змирився з обставинами. Чорт, сам їх створив. Я пробував побудувати нові стосунки, ще в Штатах, та швидко зрозумів, що мимоволі порівнюю, кожну свою дівчину з Аліною.
І після кількох невдалих спроб, перестав і намагатись. Я не ловелас, що колекціонує перемоги над жінками, і думає, що чим більше їх побуває в моєму ліжку, то я буду здаватися меншим невдахою ніж є насправді. Я люблю віддавати емоції, так само як і отримувати їх. А коли розумів, що поділитися із жінкою не маю чим, окрім біоматеріалу, більше не морочив нікому голову, ні собі, створюючи самообман, і намагаючись повторити те, що вже ніколи не повториться. Змирився, що доля моя, мабуть, залишитись одиноким.
І їхати в це відрядження, сам визвався, мов давно в рідному місті не був. Так Максим з усім справився б сам, підсвідомо, мабуть, надіявся її повернути. Що ж брехати собі, думав, відшукати її, і чомусь був упевнений, що Аліна має бути самотньою.
Зараза. Один самообман. Обман, що забув, і почав жити далі, обман, що не хочу повернути. Обман, що розлюбив. Моя маленька дівчинко, коли ж ти так змінилася? Знаю коли. Та, однак, не можу цьому не дивуватися.
Цей колючий, байдужий погляд, дивиться на мене, ніби, я муха докучлива, яка до чого не торкнеться — усе зіпсує.
А що було в ресторані? Побачення у них, зайвим буду. Ніколи б не подумав, що Богдан набереться сміливості відповідати так. Раніше він був дуже сором'язливим, і мовчазним, слова з нього не витягнеш. А тепер он яким героєм став.
Час не зупинити. Інші ми.
Про що говорити? Я себе не завжди впізнаю. В порівнянні з тим наївним дурником, яким я був. Не цінував те, що маю. Переоцінював себе. Недооцінював її.
А виявляється, тільки в її очах я щось важив. Навіть мої батьки не цікавилися моїм життям після того, як я закінчив інститут. Потрібний я був по-справжньому тільки Аліні. Тільки вона бачила в мені більше ніж було насправді, поряд з нею появлялися крила. І захотілося літати...
От і полетів. Без неї. А крил не стало.
Не пара він їй. Ніхто їй не підходить. Окрім мене. Егоїст в мені, більше не відпустить, не буде думати як робити правильно, і як краще. Цього разу я своє так просто не відпущу. Цього разу ми поїдемо звідси удвох.
Залишились дрібниці. Переконати Аліну, пробачити мені, повірити знову, і поїхати зі мною. Зовсім малі деталі...
Чорт. Не знаю навіть як до неї підступитись. Ще й треба ж посунути Богдана з дороги. Навіть не віриться, що моя веселунка Аліна робить поряд з цим...А я раніше ніколи не думав про нього погано. Усе так міняється.
Тільки подивіться в яку кішечку перетворилася моя мишка. Легко вона не здасться. Не пробачить. Бачу, що викинула мене з голови, з життя... мабуть, і з серця. Я ж, такого тригеру не мав, як вона. Я пам'ятаю тільки добре...Мабуть, тому порвав наші стосунки тільки на словах, а в душі ми досі разом.
І це її побачення. Ніби, зрада відчувається. Злість переповнює. Заспокоюю себе, що ніяких прав на неї не маю, що не моя...
Ні моя. Я визнав це. І їй прийдеться це прийняти.
Моя маленька. Скоро усе налагодиться. От побачиш.
Ми знову будемо разом. Знову "ми".
***
Не думав, що усе тут так запущено. Вже голова ломиться. Та ні, на виробництві усе налагоджено, як годинниковий механізм, деяке обладнання треба оновити.
Потрібно сказати Аліні, щоб зробила розрахунок на реструктуризацію потужностей, і коли вигідніше буде її почати. Уже приглянув деякі машини, менш енергоспоживчі та й бракованої продукції буде менше. Якщо частину прибутку кинути на це зараз, то до року часу усе окупиться.. По суті, я в нашому з Максом тандемі, і займаюся вивченням виробництва та ознайомлююсь з тими потужностями, з котрими нам потрібно працювати. Хороший керівник повинен розуміти з чим має справу.
Максим більше займається адміністративною роботою, він хороший менеджер та фінансист. Тому без нього підібрати директора, та розібратись в залаштункових баталія цього підприємства мені не вдасться, а вони є. Я це бачу неозброєним оком.
А цей йолоп, знову відклав, свій приїзд. Хоча я розумію, що і в Києві багато роботи, ми ж тільки розвиваємось. І по суті усі вклалися в цю справу з останніх заощаджень, навіть авто, на котрому я зараз їжджу, належить компанії, бо собі дозволити купити подібне я ще не можу. І квартиру в Києві я також орендую. Поки усі прибутки ми використовуємо на розвиток бізнесу.
Думаю ще трохи, і все налагодиться, тоді вже можна буде подумати й про особисті потреби. Правда, зараз мені потрібно, щоб цей процес пришвидшився. Тепер потрібно влаштувати кращі умови проживання.
Не приведу ж я знову Аліну в обшарпану хрущовку? І знову пропадатиму днями на роботі? Так і час гаяти не варто, а то знаю як відкладати наші стосунки до кращих часів, так вже відкладав, що вже годі...
Хитрунка, уникає мене. Передав через секретаря, Таню, щоб Аліна підготувала мені документи та зайшла. Так вона скинула на е-мейл, і ні сном ні духом. Так ще й ця Таня, дивиться на мене, як на ворога народу. Ніби, і не образив її, а таке враження що зараз зацідить в зуби, і скаже, що так було.
Хоча згодом, коли не витримав і направився до Аліни в кабінет, а вони там каву попивають і теревенять, зрозумів звідки такі вбивчі погляди в підлеглої.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знову "ми", Ліка Радош», після закриття браузера.