Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

   Попри мої побоювання з холодильника він дістав м’ясо і рис. Від спокусливих ароматів у мене аж слинки потекли й шматок м’яса я потягнула до рота й відразу заробила по руці.

- Як з дикого краю. Я розігрію зараз, - невдоволено посвердлив він мене поглядом.

Руки від м’яса я забрала, зате вхопила шматок хліба. Щось від голоду я вже й світу не бачила. Мій шлунок був зі мною солідарний і теж вимагав поживи. І все знову повторилося. Я їла й була щаслива до мишачого писку, а він возив виделкою по тарілці. Злидня. Й коли я ситенька й задоволена життям, чинно пила каву, яку мажорчик особисто зварив для мене, то тільки тоді звернула увагу на годинник. Який показав…показав четверту ранку. Й кілька хвилин я його так задумливо розглядаю під мирне бубоніння Еміля. Той уже трохи відійшов від пережитого і нагадував звичайнісінького парубка, якому не дали виспатися. Але мою задумливість він швиденько вловив і його обличчя витягнулося, а нижня губа затремтіла.

- Ти підеш? – стиха запитав він.

Можливо коли б він запитав чи я залишусь, я б напевне відповіла, що ні, я все зробила, мені час. Але його оце «підеш» було просякнуте гіркотою, як огірочки маринадом. І від тієї глобальної самотності, яку випромінював цей величезний дім, особливо коли хлоп’я пережило свої не найкращі часи в житті відмахнутися мені не вдалося. Нічого ж не станеться, якщо я ще побути в цьому замку самоти.  

- Якщо чесно, то я б ще поспала. Здаси в оренду свого дивана?

- От ще! На другому поверсі повно гостьових кімнат з ліжком, - він наче і бурчав, як старий дідусь, але й полегшено видихнув. – А ти знову будеш кричати? – про всяк випадок поспішив він уточнити.

- Іноді буває, - скривилася я від гадання, якого джокера витягне цього разу мій сон. – Тобі б теж не завадило б виспатися.

- Ага! – але в тому «ага» й натяку не було на те, що він ляже спати.

Ось і поговорили. Потім, на правах господаря, він провів мене в гостьову кімнату. Потикав пальцем в кімнату навпроти, сказав, що то його кімната.

- Я що кричала так, що мене було чутно на другому поверсі? – уточнила я

- Ем, я просто, - мило зашарівся він, – в кріслі сидів. – А раптом тобі б стало погано…

- Зрозуміло, - в голові, немов запаковані у захисний спецодяг для пожежника, заворочалися думки, що прямо так і було…- Спробуймо поспати.  

   Та яке там спати. Я й душ прийняла й загорнувшись в халат, який був спеціально для гостей виділений, за милу душу розтягнулася на ліжку. Та переляканий сон чкурнув від мене за край і близько не показувався на горизонті. Зате думки радо забігли на вогник. Й почали з найулюбленішого, розбір що ж мені приснилося цього разу і що з цим робити? З цими думками я й ворочалася на ліжку, аж поки не осяйнула просвітлена думка, а чого б мені знову не піти перевіреним шляхом в розумінні вітаю вас ворожки, бабки та шамани, а ви не підкажете… А що? З паразитулею це ж спрацювало. Не зовсім так, як я очікувала. Але що я чекала від відьми? Що поробиш, коли в мене немає прямого каналу з Космосом й мені не відкрилися якісь таємні знання. Все треба робити самому. Від тих гарячих думок, аж захотілося води. Лінь зі спрагою трішки поперетягували канат, перемогла спрага і почапала я за водою.

  З кімнати Еміля долинало шарудіння, тож по дорозі я зазирнула до стражденника. Мажорчик скручений у позу зародка наче спав, але час від часу здригався уві сні. Й від того його смикання ковдра злетіла на підлогу. Та її підбирати я не стала. Мало чого, ану прокинеться? Сам накриється, не грудне дитя. Хоча зі сном у нього ще більша халепа, аніж у мене. З цим би треба було щось зробити. І я знаю одну таку жалісливу жіночку, яка мене в оце все втягнула, тож нехай вона з цим і розбирається. Від такого елегантного рішення щодо подальшої долі мажорчика мені, стало легше дихати. Й натхненна тією думкою я попила води, пошукала свій телефон, похвалила себе, що знайшла, здивувалася кількості пропущених від Ірини Миколаївни й набрала її.

- Ало! – й те сонне бормотіння було так приємно чути, отже не одній мені мучитися безсонням.

- Ір, приїзди до дому мажорчика. Тут без тебе не обійтися.

- ЩО? – схопилася вона. – Що сталося?

- В глобальному масштабі усі цілі та неушкоджені. Але моральний стан хлопчини мене непокоїть. Тут треба твоя допомога.

- Я тебе вб’ю колись, зараза ти така. Знаєш, як я перехвилювалася, - якось швидко прийшла вона до тями.

- Підозрюю, що сильно. Але у мене була поважна причина. Тож приїзди.

- Їду, - буркнула вона.

Пораділа її згідливості та оглянула кухню з думкою, що б його ще пожувати. Попри те, що хлоп’я виглядало злиднем, холодильник їжею радував. Я собі ні в чому не відмовляла, зліпила велетенського бутерброда й з кавою дуже навіть було смачно.

  Іринку таки мучила цікавість, бо до будинку мажора вона прибула в рекордний термін. Затягла її на кухню й коротко переповіла вчорашні події. Вона вразилася до глибини серця. Про долю мажорчика можна було не перейматися. Материнський інстинкт в Ірки розвинутий добре і він точно тепер буде вкутаний в увагу і турботу, як в шовк. А я тим часом можу линяти додому. І не перейматися, що нещасний хлопчина прокинеться, а вдома нікого немає…