Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Важко видихнувши, Таіра підійшла до самки драконячого повзня. Її руки трусилися, а легені відновлювали свій ритм, але серце повністю було пропитано відчуттям гордості та поваги до свого противника. Величезна зміюка мучилася в подвійному болю, тому, найгуманнішим було добити, пронизавши її голову мечем, що Марах й зробила, віддавши належне материнським інстинктам.
- А я то думаю, де ти його весь час ховала, а він був декором у вигляді паска. Кмітливо, - кинув оком на меч, який раніше вважав дорогою прикрасою з титанових пластинок, що складалися в узор мозаїку. Тепер секрет позбавлення найманців життя невідомою холодною зброєю, було розкрито і від цього в середині полегшало. На декілька запитань без відповіді, із списку тих, які Ліам складав у окрему скарбничку під назвою: ‘Марах Таіра” – стало менше. - Титанове чудо зроблене за індивідуальним замовленням. В тобі скільки секретів, що я не перестаю дивуватися.
Таіра подивилася на нього недбалим поглядом та нічого не відповіла, натомість ще раз махнула мечем у повітрі, натискаючи на прихований механізм на рукоятці. Меч з тріском розвалився, перетворившись у звичайний пасок з титановими пластинами, який темноволоса швидко застібнула на талії.
- Ти розпорола їй черево, - перевівши погляд на довжелезний зміїний труп, мовив наступник.
- Не дякуй. Аби не я, то ти б вже давно був в тому череві, - злилася не на ситуацію, а на того, хто спровокував її. Це ж треба було додуматися забрати з гнізда яйце самки драконячого повзня та приготувати зі змієняти вечерю!
- Чи це не твоя робота, захищати мене від подібного?
- І де ти взявся на мою голову? – ледь стрималася, аби не врізати паразиту.
- Таточко підкинув, - відповів грайливо, розплившись у посмішці. - Наступного разу, коли побачу його – подякую. Ти і правда можеш бути корисною.
- Ти спеціально це зробив? – запитала те, у чому не було сумніву, адже Ліам сидів та чекав нападу з темряви та того, що Таіра кинеться у бій з драконоголовою.
- Що саме?
- Не треба корчити з себе дурня, - роздратування так і випирало з середини. - А якби я не змогла її вбити?
- Але ж вбила, - подивився в очі і цим підтвердив її здогадки, про те, що наступник Прайма і цього разу перевіряв дівчину на міцність. - Тепер точно знаю, що вбивати тобі не вперше. Досвід колосальний, - озвучив свій висновок та знову кинув кусень ніжного м’яса до рота. - Скільки?
- Скільки, що? – перепитала Таіра та присіла поруч, взявши найбільший кусень, аби повернути витрачені сили, разом з дієтичним протеїном, приготовленим самим наступником. Безсумнівно, вона заслужила кожен шмат на який дивилася.
- Скільки на твоєму рахунку життів?
- А у тебе? – кинула до рота перший шматок і мало не розпливлася від щастя та тієї ейфорії, яку відчувало зараз голодне тіло та мозок.
- Я перший запитав?
- Ведеш себе, як дитина, - не хотіла відповідати, тож просто переводила тему, аби швидко зіскочити з попередньої, плямкаючи від задоволення, адже ще з вчорашнього дня в роті не було нічого.
- А якщо серйозно?
- Я не рахувала.
- Брешеш, - відповідь прийшла миттєво, разом з впевненим поглядом, що ніби роздягав до самих кісток, дістаючи найтемніші секрети, від яких повинно було стати моторошно. - Впевнений, ти знаєш точну кількість своїх жертв.
- Жертв? – перепитала Таіра глузливо і роздратовано одночасно, не в змозі сховати іронію. - Всі, кого я вбила, такими ніколи не були.
- Це самозаспокоєння?
- Це моя реальність, - відрізала та вп’ялася очима у глиб чоловічих очей, аби приструнити занадто докучливого. - Я не вбиваю за забаганкою, або за бажанням.
- Зроблю вигляд, що повірив, - відвів Ліам погляд, ніби здався у цьому протистоянні та закинувши руки за голову, завалився на спину, аби споглядати за яскравими зірками, що серед пекельної пустки здавалися ще яскравішими, ніж у столиці Барелії.
Дівчина, що так холоднокровно уміла вбивати, заставляла напружуватися до дрижаків та з цікавістю продовжувати копати далі, аби віднайти сховане за сталевим поглядом та впевненою ходою. Звісно, що до подібного вона докотилася не від хорошого життя, бо в іншому б випадку, стала б придворною леді, зайшла б собі вигідну партію та завівши дітей, насолоджувалася б багатим життям. А тут… А тут повинні були бути якісь обставини, що і послужили вибором життя, що разюче відрізнявся від шаблонного у імперії Хобар.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська», після закриття браузера.