Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пастка 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пастка" автора Еміль Золя. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 139
Перейти на сторінку:
як тарабанили мисками, гримотіли сковорідками, відчищали каструлі, шкребучи їх ложками. На другому поверсі крізь прочинені двері, на яких великими літерами було написано «Кресляр», Жервеза побачила, як двоє чоловіків за застеленим цератою столом, з якого вже було прибрано, гучно сперечалися й диміли своїми люльками. На третьому й четвертому поверхах було спокійніше: крізь щілини в дерев’яній обшивці дверей долинало скрипіння колиски, здавлений дитячий плач, грубий жіночий голос, що буркотів укупі з глухим дзюрчанням води з крана, — слова годі було розібрати. На прибитих цвяхами табличках Жервеза читала імена: «Пані Ґодрон, чесальниця», далі — «Пан Мадіньє, картонажна майстерня». На п’ятому поверсі збилась буча: від тупотіння ніг дрижала підлога, чувся гуркіт меблів, що перекидалися. Жахлива сварка з лайкою й стусанами не заважала сусідам навпроти грати в карти у кімнаті з відчиненими дверима, щоб було чим дихати. Діставшись шостого поверху, Жервеза мусила звести дух, бо не звикла так високо підніматися. Від стін, що миготіли перед очима, та побачених помешкань, які тяглися нескінченною вервечкою, в неї аж запаморочилося в голові. Якась сім’я розташувалася просто на сходовому майданчику: батько мив тарілки на глиняній грубці біля стоку, а мати, притулившись спиною до перил, підмивала дитину, перш ніж покласти спати. Тим часом Купо підбадьорював молоду жінку. Вони майже прийшли. І коли вже нарешті вибралися на сьомий поверх, він обернувся й підтримав її усмішкою. Жервеза, підвівши голову, намагалася вгадати, звідки долинав той голос, що його вона чула ще з першої сходинки, чистий і проникливий, якого не міг заглушити увесь цей шум. То під самим дахом співала одна старенька, яка шила сукеночки для ляльок по тринадцять су. Ще Жервеза побачила, якраз коли висока дівчина заходила з відром до сусідньої кімнати, розстелене ліжко, на якому в самій сорочці розвалився, втупивши очі в стелю, чоловік. На дверях, що зачинилися, візитна картка з написом від руки повідомляла: «Панна Клеманс, прасувальниця». Тоді, на самій горі, натомивши ноги й задихавшись, Жервеза перехилилася через перила й з цікавістю поглянула вниз. Тепер уже долішній газовий ріжок здавався зіркою в глибокому вузькому шестиповерховому колодязі, а всі запахи будинку разом з його невгамовним галасливим життям на мить забили їй подих, гарячим потоком вдарили просто в перелякане обличчя — жінці здалося, що вона зазирнула у прірву.

— Ми ще не прийшли, — мовив Купо. — О, це ціла мандрівка!

Вони пішли довгим коридором ліворуч. Потім повернули ще двічі: одного разу — ліворуч, другого — праворуч. Коридор усе тягнувся, розходився надвоє, тісний, з облупленими стінами, лише подекуди освітлений тьмяними газовими світильниками. Однакові двері, що майже всі було відчинено навстіж, тягнулися одні за одними, як у в’язниці чи монастирі, відкриваючи вбогі робітничі помешкання, залиті рудувато-золотавим серпанком теплого червневого вечора. Нарешті вони опинилися в зовсім темному кінці коридору.

— Ось ми й прийшли, — озвався бляхар. — Обережно! Тримайтеся ближче до стіни: тут ще три сходинки.

Жервеза обережно ступила ще з десяток кроків у темряві. Вона натрапила на сходи й полічила до трьох, а Купо в глибині коридору, не постукавши, саме відчинив двері. Яскраве світло впало на підлогу. Вони ввійшли.

Це була вузька, як рукав, кімната, що здавалася продовженням коридору. Вилиняла вовняна завіска, підв’язана шнурком, ділила цей рукав надвоє. У першій половині стояло засунуте під похилий дах мансарди ліжко, ще тепла після готування вечері чавунна грубка, два стільці, стіл і шафа, якій треба було спиляти козирок, щоб вона стала між ліжком і дверима. У другій половині розташовувалась майстерня: у глибині — невеличке горно й міх, праворуч — лещата, прикріплені до стіни під стелажем, заставленим залізяччям, ліворуч, біля вікна — малесенький верстат, завалений дуже брудними щипчиками, ножичками, мікроскопічними пилочками.

— А ось і ми! — вигукнув Купо, підійшовши до вовняної завіски.

Проте відповіли йому не відразу. Жервеза, збуджена, схвильована передусім думкою, що вона має зайти в оселю, де повно золота, трималася позаду чоловіка, щось белькотіла й віталася, невлад киваючи головою. Від яскравого світла лампи, що горіла на верстаті, та гарячого вугілля, яке палало в грубці, вона збентежилася ще дужче. Тоді нарешті побачила пані Лорійо: низенька, руда, міцної будови жінка, напруживши всі сили своїх коротких рук, протягувала грубими щипцями чорну металеву дротину крізь отвори фільєри, закріпленої в лещатах. Лорійо, теж невисокого зросту, але вужчий у плечах, спритний, як мавпочка, працював над чимось за верстатом маленькими щипчиками. Той предмет був такий мініатюрний, що геть губився в його вузлуватих пальцях. Чоловік першим підвів голову з блідо-жовтим, як старий віск, видовженим страдницьким обличчям і обрідним волоссям.

— А! Це ви! Добре, добре! — пробурмотів він. — Знаєте, ми поспішаємо... Не заходьте до майстерні, ви нам заважатимете. Лишайтеся ліпше в спальні.

І знову взявся до своєї філігранної праці, а тим часом на його лице падав зеленавий відблиск від карафки з водою, крізь яку світло лампи яскравим кругом лягало на його роботу.

— Візьми стільці! — своєю чергою вигукнула пані Лорійо. — Це та дама, так? Дуже добре, дуже добре!

Вона вже зігнула дріт, тоді піднесла його до вогню й, роздмухавши багаття великим дерев’яним віялом, почала випалювати вдруге, перш ніж протягнути в останні отвори фільєри.

Купо підсунув стільці й посадовив Жервезу скраю біля завіски. Кімнатка була така вузька, що він ніяк не міг примоститися поруч із нею. Тоді сів позаду й нахилився до її потилиці, щоб розповісти про їхню працю. Молодій жінці, спантеличеній таким дивним прийомом Лорійо, зніяковілій від їхніх зизих поглядів, дзвеніло у вухах так, що вона нічого не чула. Дружина їй видалася старшою за свої тридцять років й неохайною через схоже на коров’ячий хвіст волосся, що тоненькою косою лежало на розхристаній блузці. Чоловік, старший за неї лише на один рік, скидався на старого діда з тонкими злими губами. На ньому були штани й сорочка, а взутий він був у діряві пантофлі на босу ногу. Та найбільше жінку приголомшила вбогість самої майстерні, її заяложені стіни, поржавілий брухт, що скрізь валявся, й розмазаний чорний бруд — усе це нагадувало рейвах у крамничці гендляра старим залізяччям. Було нестерпно гаряче. Краплі поту зросили позеленіле обличчя Лорійо, а пані Лорійо й взагалі скинула блузку, оголивши руки. Сорочка прилипла до її обвислих грудей.

— А золото? — запитала Жервеза впівголоса.

Стурбованим поглядом вона видивлялася по кутках, шукаючи серед усього цього бруду блискіт, який очікувала тут побачити.

Купо зареготав.

— Золото? — мовив він.

1 ... 15 16 17 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка"