Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

— Коли? — перепитав Флінн.

— Коли вважатиму за потрібне! — гаркнула Ма. — Залиште це мені.

Едді всівся і налив собі віскі.

— Послухай-но, Ма, гляньмо на те кольє ще раз. Я так і не роздивився його як слід.

— Воно в сейфі, — збрехала Ма. — Колись іншим разом, — і щоб змінити тему, спитала: — Чому б котромусь із вас, ледарів, не зайнятися обідом?

Воппі звівся на ноги.

— От чорт, знову спагеті! — застогнав Едді. — Агов, Флінне! Чи не міг би ти зготувати обід?

— Міг би, так само, як і ти! — вишкірився Флінн.

Едді у відчаї знизав плечима:

— Для чого це нам, якщо поруч є жінка!

— А цього ви не діждетеся, — холодно сказала Ма. — Ну ж бо, Воппі, ворушися! Я хочу їсти.

Едді витяг карточку з-під ремінця годинника. Знову перечитав адресу. Він думав про дівчину і вирішив, що навідає її сьогодні ж увечері. Перевернув карточку й аж тоді помітив, що на ній щось написано.

Здивовано прочитав текст, вилаявся і скочив на ноги: жіночою рукою там було написано:

«Що ви зробили з Френкі Райлі?»

3 

Коли вуличний годинник вибив одинадцяту, «б’юік» безшумно під’їхав до готелю «Палас». Едді і Флінн вийшли, а Воппі залишився у машині.

— Будь тут, — сказав Едді. — Як помітиш копів, від’їжджай і їзди кругами. Ти можеш нам терміново знадобитися.

— Краще ти це зроби, — озвався Воппі, затиснувши сигарету між зубами.

Едді і Флінн швидко попростували вулицею до входу у невеликий простий готель. У вестибюлі було порожньо. За конторкою, у самій сорочці без піджака, дрімав немолодий товстун. Він сонно закліпав, коли Едді підійшов.

— Хочете кімнату? — з надією запитав чоловік, поквапно зводячись на ноги.

— Ні. Хто мешкає у номері 243? — коротко поцікавився Едді.

— Ми не надаємо такої інформації, — раптом заціпенівши, озвався чоловік. — Вам краще підійти сюди завтра зранку і запитати у портьє.

Флінн витяг пістолет і сунув товстуну під ніс.

— Ти чув, що тебе спитали, чи ні? — гаркнув він.

Побачивши пістолет, товстун зблід. Тремтячими руками він почав гортати сторінки журналу реєстрацій. Едді вирвав журнал у нього з рук і швидко знайшов потрібний номер.

— Анна Борг, — прочитав він напроти номера 243. — Хто вона?

Едді зауважив, що номери поруч із 243-ім незайняті.

Флінн перевернув пістолет і, тепер тримаючи його за дуло, перехилився і вдарив товстуна держаком по потилиці. Клерк сповз зі свого стільця. Едді нагнувся, аби поглянути на нього.

— Не треба було бити так сильно, — зауважив він. — У нього вигляд сімейного чоловіка. Краще вже прив’яжи його.

Флінн зайшов за конторку і зв’язав товстунові руки його ж краваткою. Залишивши його так, обидва підійшли до ліфта і натиснули кнопку з цифрою «2».

— Стій тут, — сказав Едді, — і тримай під контролем сходи, а я зроблю візит цій дамі.

Він рушив коридором, шукаючи очима номер 243. Той був у самому кінці. Едді прислухався, притуливши вухо до дверей. Тоді витяг пістолет й увійшов у темну кімнату. Зачинивши за собою двері, він намацав вимикач та ввімкнув світло.

Едді роззирнувся довкола. У неохайному номері було порожньо, лише всюди розкиданий жіночий одяг. На спинці стільця висіла знайома жовта сукня. Туалетний столик заставлений косметикою та якимись пляшечками. Вміст великої пудрениці висипаний просто на килим. Переконавшись, що у кімнаті нікого нема і що ніхто не міг тут сховатися, Едді почав послідовно відчиняти шухлядки тумбочки, але й там не знайшов нічого, вартого уваги. Цікаво, куди запропастилася дівчина? Едді вийшов із кімнати, зачинив за собою двері і приєднався до Флінна, котрий чатував на сходах.

— Її там нема.

— Ходімо звідси, — запропонував Флінн.

— Кімната поруч незайнята, — сказав Едді. — Зачекаймо на неї там. Вона може щомиті повернутися.

— А як щодо того типа внизу? Що, коли хтось наткнеться на нього?

— Ото б мене хвилювало, знайде його хтось чи ні, — зронив Едді. — Ходімо.

Вони мовчки підійшли до номера 241, відчинили його та увійшли. Едді залишив двері прочиненими і став біля них, а Флінн розлігся на ліжку.

Спливали хвилини. І вже коли Едді почав було думати, що тут вони лише марнують час, почувся звук, що стривожив його і змусив Флінна скочити з ліжка та підбігти до дверей. Вони зиркнули у шпарину.

Двері якраз навпроти 243-го номера повільно відчинилися. Звідти визирнула жінка й уважно оглянула коридор. Едді відразу її впізнав: це була та сама блондинка, яку він зустрів на вулиці. Ще до того, як він вирішив, що робити далі, жінка вийшла, бігцем подолала кілька метрів і заскочила у номер 243. Вони почули, як прокрутився ключ у замку.

— Це вона? — тихо спитав Флінн, важко дихаючи в потилицю Едді.

— Так.

— Гарна, — зауважив Флінн. — І що вона там робила?

— Не знаю, але хочу з’ясувати. Будь тут, на сходах, — сказав Едді, розчахнувши двері і вийшовши у коридор.

Флінн рушив до сходів.

Едді наблизився до дверей навпроти номера 243. Узявся за ручку і натиснув на неї. Двері піддалися. Едді зазирнув у темряву, прислухався і, нічого не почувши, зайшов у кімнату.

Едді повернув вимикач, і на мить у нього перехопило подих: на підлозі лежав опасистий коротун. Кров витікала із рани на голові — його застрелили. Едді не треба було підходити ближче, аби зрозуміти, що чоловік мертвий.

4

Ма Ґріссон напружено думала. На її обличчі був вираз, який наче попереджав Дока Вільямса — зараз жінку краще не турбувати. Док розкладав пасьянс і приглядався до Ма, гадаючи, що в неї на думці. За якийсь час тиша почала діяти йому на нерви, і він відклав карти убік.

— Тебе щось непокоїть, Ма? — обережно поцікавився він.

— Займайся краще своїми картами і дай мені спокій, — пробурчала Ма.

Док розпрямив плечі, підвівся і попрямував до вхідних дверей, тоді відчинив їх і визирнув у залиту місячним сяйвом темряву. Запаливши сигарету, сів на верхній сходинці.

Раптом Ма звелася на ноги, ніби щось надумавши, тоді підійшла до шафи і витягла звідти гумовий шланг.

Док почув її рухи й, озирнувшись,