Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

Географія поверхні третього та найбільшого з-посеред «галілеївських»[35] супутників Юпітера після вибуху тієї планети різко змінилася — та й досі продовжувала мінятися. Нововиникле сонце, яке розтопило льоди Європи, не гріло тут, за чотириста тисяч кілометрів від нього, так само сильно, але було достатньо тепле, щоб у центральній частині того боку Ганімеда, яка завжди була повернута до нової зірки, сформувати помірний клімат. Тепер тут були невеликі мілководні моря, а деякі навіть завбільшки з Середземне море, що на Землі, і простягалися вони аж до сорока градусів північної та південної широт Ганімеда. На його картах, створених іще у XX столітті «Вояджерами», з теперішнім його рельєфом не збігалося майже нічого. Танення вічної мерзлоти й спорадичне переміщення тектонічних плит, викликані тими ж припливними силами, що й на двох внутрішніх супутниках, перетворили поверхню нинішнього Ганімеда на кошмарний сон картографа.

Але саме ці чинники й зробили його справжнім раєм для планетарних інженерів. Це був чи не єдиний світ, за винятком посушливого та значно менш гостинного Марса, де, поза всяким сумнівом, одного чудового дня люди почнуть-таки ходити просто неба без скафандрів чи будь-яких інших засобів захисту. На Ганімеді виявилося задосить води, усіх життєво необхідних хімічних елементів і сполук, а ще там був і буде клімат, тепліший ніж на більшій частині Землі, в усякому разі, протягом того часу, поки світитиме Люцифер.

Найприємнішим же виявилося те, що тут більше не потрібні були скафандри, які закривали все тіло повністю: хоч атмосфера й залишалася ще непридатною для дихання, але була вже досить щільна, щоб можна було користуватися лише простими масками на обличчя та кисневими балонами. А за кілька десятків років — так пообіцяли мікробіологи, хоча конкретнішої дати й не називали — можна буде обійтись і без них. По всій поверхні Ганімеда вже були випущені штами бактерій, що виробляють кисень. Щоправда, більшість із них на цей момент загинула, але та частина, що вижила, тепер буквально процвітала. І нині ота крива, що на графіку аналізу складу кисню в атмосфері супутника повільно, але впевнено лізла вгору, була найпершим експонатом, який гордо демонстрували всім відвідувачам бази Дарданус.

За даними, які надходили з «Європи 6», ван дер Берґ припильновував іще доволі довго, бо сподівався, що одного дня, коли та пролітатиме над Зевсом, хмари розійдуться знову. Він чудово розумів, що шансів для цього майже не було, але, поки хоча б наймізерніший із них іще існував, Рольф навіть не намагався спробувати якийсь інший спосіб дослідити Європу та її знамениту гору. Він не поспішав, маючи й без того цілу купу важливіших справ, які вимагали першочергового розв’язання, та й до того ж відповіді на його питання могли виявитися цілком тривіальними й зовсім нецікавими.

А потім «Європа 6» зненацька взяла та й «відлетіла у кращий світ» (тобто припинила своє існування, загинула) — майже напевне, унаслідок випадкового зіткнення з метеоритом. Щодо цього, то Віктор Вілліс, ще перебуваючи на Землі, встиг був узяти інтерв’ю в «євронутих» — які вірили, що Європу, супутник Юпітера-Люцифера, заселила якась позаземна цивілізація, і які тепер просто ідеально замінили собою відомих раніше протягом останніх ста років своєю неадекватністю НЛО-фанатиків, — і цим, на думку багатьох, поставив сам себе у вкрай дурне становище. Так от, дехто з тих «євронутих» стверджував, що загибель зонда стала наслідком зловорожих дій з боку тієї інопланетної цивілізації на Європі, а той факт, що він без жодного втручання і так пропрацював аж п’ятнадцять років — майже вдвічі більше за свій проєктний термін, — анітрохи їх не бентежив. Віддаючи належне Вікторові, слід зазначити, що той приділив був цьому пункту особливу увагу та розбив ущент більшість інших доводів отих неадекватів. Та все ж таки всі тоді одноголосно вирішили, що він узагалі не повинен був надавати тим «євронутим» можливості висловлювати свої схиблені аргументи на весь світ.

Для ван дер Берґа, якому вельми подобалося, коли колеги називали його «впертим голландцем», і який робив усе можливе, щоб завжди й усюди відповідати такому описові, катастрофа «Європи 6» стала викликом, який він не міг не прийняти. А що звістку про те, що цей надзвичайно «говіркий» та давно набридлий усім зонд-довгожитель нарешті заткнувся, більшість сприйняла з невимовним полегшенням, то про фінансування нового дослідницького супутника взамін загиблого навіть не йшлося.

То що було робити? І ван дер Берґ сів собі та й став думку гадати, як далі гуляти. А що він був геолог, а не астрофізик, то минуло кілька днів, перш ніж до нього раптом дійшло, що весь цей час, відколи він уперше ступив на Ганімед, відповідь була просто в нього перед носом.

Африкаанс — одна з тих мов, що просто ідеально створені для лайки та прокльонів. І навіть якщо ви розмовляєте нею дуже ввічливо, то її звучання може збентежити й неприємно вразити випадкових слухачів, цнотливий слух яких нічого подібного цієї миті від вас не чекає. Отож за її допомогою ван дер Берґ кілька хвилин «повипускав пару», а потім зв’язався з обсерваторією, розташованою в Тіаматі, майже на самісінькому екваторі Ганімеда, звідки сліпучий крихітний диск Люцифера завжди й повсякчас можна було спостерігати прямо над головою.

Зазвичай астрофізики, до чиїх обов’язків входить мати справу з найграндіознішими та найразючішими в Усесвіті об’єктами, схильні проявляти неприховану зверхність до простих геологів, що присвячують своє життя якимось там заляпаним грязюкою штучкам на взір невеликих планеток і зовсім маленьких планетоїдів. Але тут, на найдальших рубежах освоєних людьми світів, усі одне одному допомагали, тож доктор Вілкінз не лише зацікавився пропозицією Рольфа, а й підтримав її.

Обсерваторію в Тіаматі спорудили з єдиною метою, яка й стала фактично однією з головних причин для створення бази на Ганімеді. Річ у тім, що вивчення Люцифера мало величезне значення не тільки для науковців-теоретиків, але й для інженерів-ядерників, метеорологів, океанографів, а також, не в останню чергу, для політиків і філософів. Думка про те, що десь існують собі створіння, яким до снаги перетворити планету на сонце, була така приголомшлива, що багато кому не давала вночі спати. І людство захотіло дізнатися про це все, що можливо, бо одного дня могла виникнути нагальна потреба повторити подібне… або ж не допустити його повторення.

І тому ось уже понад десять років обсерваторія в Тіаматі за допомогою всього наявного в ній обладнання вела спостереження за Люцифером, безперервно роблячи його спектральний аналіз у всьому електромагнетному діапазоні, а також